Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники:

- заявника: не з'явився;

- боржника: не з'явився;

- скаржника: не з'явився;

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 16.11.2009 у справі № 6/74 (суддя Кадар Й.Й.) відхилено та визнано вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву такими, що не підлягають розгляду по суті та такими, що погашені.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.02.2010 (колегія суддів Михайлюк О.В., Новосад Д.Ф., Мельник Г.І.) ухвалу господарського суду Закарпатської області від 16.11.2009 залишено без змін.

Ухвала та постанова мотивовані тим, що кредиторські вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву заявлені за межами строку передбаченого абз. 1, ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Закарпатської області від 16.11.2009 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.02.2010 у справі № 6/74 та прийняти нове рішення про включення до реєстру вимог кредиторів Державний комітет України з державного матеріального резерву з грошовими вимогами в сумі 13531,45 грн. Посилаючись на порушення судами вимог ст.ст. 1, 11, 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Оголошення про порушення справи про банкрутство боржника опубліковано в газеті "Голос України" №150 (4650) від 13.08.2009 року.

Частиною 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду з заявою від 07.09.2009 року про визнання грошових вимог до боржника та про включення до реєстру вимог кредиторів. Заявлена кредиторська вимога виникла у 1998 році. За цей час АТП р/з "Мукачівський" перебував у процедурах банкрутства (2003 та 2005 рік). Кредитор свої вимоги в межах зазначених процедур банкрутства не заявляв, що підтверджується ухвалою Закарпатської області від 16.05.2006 у справі № 6/222 та матеріалами справи.

Згідно з вимогами ч.2 ст.14 Закону вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що виходячи з вимог ст.14 вказаного Закону, за наслідками розгляду грошових вимог кредиторів до боржника, які подані у встановлені строки, господарський суд виносить ухвалу, якою визнає чи відхиляє грошові вимоги кредиторів.

Як видно з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 1953 від 10.12.1998 року (1953-98-п) Державним комітетом України з державного матеріального резерву було відпущено нафтопродукти до АТП р/з "Мукачівський", а боржник на суму повністю отриманих з державного резерву нафтопродуктів поставляє в державний резерв сільськогосподарську продукцію.

Кредитор виконав свої зобов’язання, проте, боржник свої зобов’язання повністю не виконав, сільськогосподарську продукцію в державний резерв недопоставив на суму 9020,97 грн. та 50% штрафу відповідно складає 4510,48 грн., тобто в сумі 13531,45 грн..

Суд першої інстанції відмовив кредитору у визнанні грошових вимог з тієї підстави, що вказаний кредитор свої вимоги не заявляв підчас банкрутства АТП р/з "Мукачівський" (2003 та 2005 рік), посилаючись на судові акти у справі № 6/222, а оскільки згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом, то вони є погашеними.

Проте, судами попередніх інстанцій винесені передчасні рішення про погашення заявлених до боржника грошових вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву, а самі вимоги по суті не розглядались, під час судового розгляду було враховано лише ті обставини, що ці вимоги були не визнані розпорядником майна та боржником та не включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів відповідно до приписів ст.31 Закону.

Зокрема, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, оскільки згідно ст. 268 ЦК України позовна давність не розповсюджується на вимоги центрального органу виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, згідно виконання зобов’язань, що витікають із Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Крім того, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , при наявності граничного строку, який регулюється нормами ч.2 ст.14, не передбачена можливість визнання вимог кредитора погашеними, якщо з своїми грошовими вимогами кредитор вчасно звернувся в процедуру банкрутства в порядку ч.1 ст.14 Закону.

Відповідно ч.1 ст.11110 ГПК України (1798-12) підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції та оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідають нормам матеріального та процесуального права, зокрема, ч.2 ст.15 Закону та ст. 43 ГПК України, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11 березня 2010 року (v008p710-10) постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.02.2010 року та ухвалу господарського суду Закарпатської області від 16.11.2009 року у справі № 6/74 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області в частині розгляду грошових вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву.