Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкаська міська рада звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "ЮАЛ" 528904, 20 грн., а саме 287342, 50 грн. індексу інфляції та 36517,60грн. відсотків річних, нарахованих за прострочення відповідачем за період з 24.05.2006р. по 28.01.2008р. сплати 929911грн. відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, пов'язаних з вилученням земель, а також 205044,10грн. збитків (недоотриманої вигоди), завданих несвоєчасною сплатою цього відшкодування, посилаючись на статті 390, 536, 623, 625, 1214 Цивільного кодексу України, статті 224, 225, 226, 229 Господарського кодексу України.

Відповідач заперечував проти позову, вказуючи, що йому не було до січня 2008 року надано належним чином погодженого розрахунку розміру відшкодування втрат, відтак грошове зобов’язання не було узгодженим а заборгованість відповідача по витратам до спеціального фонду бюджету м. Черкаси відсутня; також зазначав, що позивач всупереч умовам договору оренди земельної ділянки вчиняв дії, які перешкоджали відповідачу користуватися земельною ділянкою; розрахунок позивача є математично невірним.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Заявою від 10.09.2009р. (т.2, а.с.30-31) позивач уточнив позовні вимоги, зазначивши про стягнення 215506,87грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість з основного боргу, 20923грн. відсотків річних, нарахованих на 697433,25грн. суми втрат сільськогосподарського виробництва за період з 24.05.2006р. по 29.01.2008р.

Відповідач надав додаткові пояснення на позов, наголошуючи на те, що момент, з яким законодавчо пов'язується перебіг двомісячного терміну для відшкодування зазначених втрат, не настав, оскільки в проекті відведення земельної ділянки не містився відповідний розрахунок розміру втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2009р. (суддя Смирнова Ю.М.) позов задоволено частково; з відповідача на користь позивача стягнуто 210973,56грн. інфляційних втрат, 20923грн. відсотків річних, а також 2370, 71грн. судових витрат; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2010р. (судді: Шипко В.В. –головуючий, Борисенко І.В., Євсіков О.О.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його відповідність чинному законодавству, чинним обставинам та матеріалам справи.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення у даній справі, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Скаржник зазначає на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме статей 38, 43 Господарського процесуального кодексу України, статті 209 Земельного кодексу України: судами не досліджено факт приналежності спірної земельної ділянки до певної категорії, як підстави для нарахування втрат сільськогосподарського виробництва, та наявність у Черкасах районної ради, на рахунок якої підлягало зарахуванню 15% сплаченої суми, а, отже, неповно встановлено істотні обставини справи; апеляційним господарським судом не витребувано докази, що мають істотне значення для вирішення спору; не досліджено той факт, що статтями 207- 209 Земельного кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997р. № 1279 (1279-97-п) на відповідача не покладено обов'язку щодо визначення розміру втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, тому розмір грошового зобовязання відповідачу став відомим тільки у січні 2008р.; з огляду на правову природу втрат сільськогосподарського виробництва застосування до спірних правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України є помилковим.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав; усно в судовому засіданні заперечив її доводи, пославшись на законність та обґрунтованість судових рішень.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За приписами частини 1 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як встановлено місцевим господарським судом, сторонами 27.03.2006р. було укладено договір оренди землі, за умовами якого Черкаська міська рада на підставі рішення від 24.03.2006р. № 9-318 надала, а Приватне підприємство "ЮАЛ" прийняло в строкове платне користування земельну ділянку площею 79966кв.м., розташовану у м. Черкаси по вул. 30-річчя Перемоги, 39, під розташування та подальшу експлуатацію складів (модулів) непродовольчих товарів.

За пунктом 6.2 вказаного вище договору умовою надання земельної ділянки є, зокрема, відшкодування відповідачем до 24.05.2006р. втрат сільськогосподарського виробництва (рілля).

Проект землеустрою щодо відведення відповідачу земельної ділянки, розташованої по вул. 30-річчя Перемоги, 39, затверджено рішенням Черкаської міської ради від 24.03.2006р.

Судом встановлено, що згідно розрахунку розміру втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь із земель Черкаської міської ради для надання відповідачу, такі втрати складають 929911грн.

29.01.2008р. відповідач перерахував 929911грн. на бюджетний рахунок 31524901700002 у ВДК в м. Черкаси за кодом бюджетної класифікації 21110000 "Надходження коштів від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва".

Управління Держкомзему у місті Черкаси Черкаської області листом від 20.07.2009р. № 2818-25-01 повідомило, що вказана сума коштів була повністю сплачена відповідачем до міського бюджету, в той час, як до міського бюджету належало перерахувати 697433,25грн. (з врахуванням відсутності в місті Черкаси районних рад), а 232477,75грн. –до обласного бюджету.

Вважаючи, що між ним та відповідачем виникло цивільно-правове грошове зобов’язання, яке останнім прострочено, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача інфляційні нарахування за період з 24.05.2006р. по 29.01.2008р. та відсотки річних за весь період прострочення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з відсутності такого складу цивільного правопорушення, як вина відповідача, оскільки погодження механізму визначення вказаних втрат сільськогосподарського виробництва та доведення його до відома платника є компетенцією та обов'язком позивача.

Натомість апеляційний господарський суд, задовольняючи позов у частині стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, вказав, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання по відшкодуванню в строк до 24.05.2006р. втрат сільськогосподарського виробництва (рілля), строки сплати якого як за приписами законодавства, так і за умовами договору, не пов'язані з наданням розрахунку орендодавцем, а визначаються на підставі законодавчо визначених нормативів.

Визначивши природу спірних правовідносин сторін як майнових, апеляційний господарський суд встановив наявність простроченого боржником грошового зобов’язання, наслідком чого є застосування до нього положень статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення інфляційних втрат та відсотків річних.

Статтями 207- 209 Земельного кодексу України передбачено умови та порядок відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ) лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва внаслідок їх вилучення (викупу) для потреб, не пов'язаних з сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон; порядок визначення цих втрат визначається Кабінетом Міністрів України.

Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: Автономної Республіки Крим та обласним радам –25%, районним радам –15%, міським, сільським, селищним радам –60%, міським радам Києва та Севастополя –100%.

Враховуючи приписи статті 209 Земельного кодексу України та склад системи органів місцевого самоврядування відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування" слід визнати помилковими доводи касаційної скарги стосовно необхідності з'ясування судами як істотних таких обставин справи, як наявність чи відсутність у місті Черкаси районних у місті рад .

Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва регулюється постановою Кабінету Міністрів України "Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню" (1279-97-п) ; відповідно до вказаної постанови розміри відповідних втрат визначаються на основі затверджених нормативів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2008р. № 677 (677-2004-п) "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" передбачено, що проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування, укладених договорів між землевласниками та землекористувачами та розробником проекту відведення земельної ділянки.

Замовником проекту відведення земельної ділянки можуть бути органи місцевого самоврядування, землевласник, землекористувач, інші особи відповідно до закону.

Проект відведення земельної ділянки має відповідати вимогам, встановленим нормативно-технічною документацією із землеустрою, вимогам, передбаченим законодавством.

Доводи касаційної скарги не містять доводів щодо особи замовника проекту відведення земельної ділянки, що прийняв у виконавця та надав на затвердження органу місцевого самоврядування спірний проект відведення; також скаржником не доведено, як чином функція подальшого затвердження проекту відведення земельної ділянки породжує відповідальність органу місцевого самоврядування за зміст проекту, його відповідність нормативно-технічній документації із землеустрою.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правової природи даних сум, як таких, що мають компенсаційний характер з огляду на зниження цінності певних категорій земель, тобто, утворюються в межах цивільних правовідносин сторін; сума втрат, що підлягають компенсації, є нормативно визначеною, як і строки її сплати; чинне законодавство не відносить визначення розміру сум відповідних втрат до повноважень міської ради.

Касаційна скарга не містить жодних доводів у спростування зобов'язальної природи правовідносин по відшкодуванню користувачем земельної ділянки втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлених вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників.

Водночас судова колегія зазначає, що судами попередніх інстанцій не виконано обов'язкові вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 31.03.2009р., а саме щодо необхідності з'ясувати дійсний розмір втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягали відшкодуванню відповідачем, як первинної підстави для подальшого нарахування та належності розрахунку відсотків річних та інфляційних втрат.

Відображення відповідного зобов’язання відповідача по відшкодуванню вказаних вище втрат в договорі, як його умови, не змінює можливості виникнення такого зобов’язання за наявності підстав, передбачених чинним законодавством –тобто, у разі, коли є підстави відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, передбачені статтями 207- 209 Земельного кодексу України (втрати сільськогосподарських угідь ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ, лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва внаслідок їх вилучення (викупу) для потреб, не пов'язаних з сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон).

Відповідні істотні обставини справи мають бути з'ясовані судами на підставі належних та допустимих доказів та викладені в судових рішеннях в силу статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України; натомість судові рішення вказаних істотних обставин справи не містять.

Судова колегія повторно звертає увагу судів попередніх інстанцій, що сам по собі факт перерахування вказаних сум відповідачем не є безумовним доказом виникнення у відповідача обов'язку відшкодувати спірні втрати та підлягає оцінці разом з іншими доказами.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарськими судами не було в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об’єктивно розглянуто в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, не виконано обов'язкові вказівки, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 31.03.2009р.

Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова не відповідають положенням статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції, що не відповідає вказаним вимогам, підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 частини 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного підприємства "ЮАЛ" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2010 року у справі № 51/65-11/236 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2009р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття та згідно статей 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010 року (v008p710-10) у касаційному порядку оскарженню не підлягає.