Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників від:

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.11.09р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.01.10р. у справі № 2-15/4492-2009 частково задоволено позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Єврофінанс", стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4 на користь Закритого акціонерного товариства "Єврофінанс" 66 105,56 грн. основного боргу, 782,04 грн. річних, 2 242,72 грн. - інфляційних втрат, 1 296,96 грн. –пені, 704,27 грн. –державного мита та 150,02 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.11.09р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.01.10р. у справі № 2-15/4492-2009 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права.

Заявник посилається на частину 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", відповідно до якої відносини, що виникають у зв"язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Заявник вказує, що відповідно до статей 806, 760, 799 Цивільного кодексу, якщо фізичній особі у фінансовий лізинг передається транспортний засіб, то такий договір, підлягає нотаріальному посвідченню.

Договори фінансового лізингу, укладені між сторонами у даній справі підлягають нотаріальному посвідченню, але посвідчені не були.

Заявник у скарзі зазначає, що договори фінансового лізингу № LА 08000047 і № LА 08000048 від 25.02.08р. на підставі частини 1 статті 220, статті 216 Цивільного кодексу є нікчемними та виконанню не підлягають.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на підставі договорів фінансового лізингу № LА 08000047 і № LА 08000048 від 25.02.08р. та додатків до них, укладених між Закритим акціонерним товариством "Єврофінанс"(Лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Лізингоодержувач), Лізингодавець зобов"язався надати, а Лізингоодержувач прийняти предмет лізингу згідно Додатку № 1 на умовах даних договорів.

Предметом лізингу за договором № LА 08000047 –є транспортний засіб Ivan НОМЕР_1. Лізинговий період (місяці) –60. Вартість предмету лізингу 188 112,35 грн. Предметом лізингу за договором № LА 08000048 - є транспортний засіб Ivan НОМЕР_1. Лізинговий період (місяці) –60. Вартість предмету лізингу 188 112,35 грн.

Додатковими угодами № 1 від 17.03.08р. до договорів змінено вартість предмета лізингу до 190 500 грн.

Відповідно до пунктів 8.2 додатків до договорів, Лізингодавець зобов'язується сплачувати Лізингодавцю лізингові платежі згідно з договором, протягом 5 днів з дати виставлення відповідних рахунків, але не пізніше 7 числа кожного місяця, шляхом перерахування відповідних сум коштів на поточний рахунок Лізингодавця, зазначений в договорі та виставленому рахунку-фактурі.

Додатком № 4 до договорів встановлений щомісячний лізинговий платіж, який з врахуванням додаткової угоди від 17.03.08р. складає 1 003,63 дол. США.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем передано відповідачу предмет лізингу, що підтверджується актами приймання-передачі предмета лізингу від 02.04.08р. Відповідачем не належним чином виконувалися умови договорів фінансового лізингу, лізингові платежі сплачувалися невчасно та не в повному обсязі.

Відповідно до актів повернення лізингу від 17.04.09р. Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_4 повернуто предмет лізингу та пунктом 4 даних актів сторонами визначено, що лізинг транспортних засобів з моменту підписання даних актів повернення припиняється.

Закрите акціонерне товариство "Єврофінанс" звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4 66 105,56 грн. заборгованості по лізинговим платежам, 782,04 грн. 3% річних, 2 242,72 грн. збитків від інфляції, 5 968,36 грн. пені, 35 692,88 грн. штрафних санкцій.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги позивача виходив з того, що у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язків за договорами фінансового лізингу № LА 08000047 і № LА 08000048 від 25.02.08р. щодо несвоєчасної оплати лізингових платежів, сума заборгованості, яка складається з лізингових платежів за період з січня 2009р. по квітень 2009р. у розмірі 33 052,78 грн. за договором № LА 08000047 та 33 052,78 грн.- за договором № LА 08000048 повинна бути стягнута з відповідача.

Судом першої інстанції на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат на загальну суму 2 242,72 грн. за період з 08.02.09р. по 14.08.09р. за кожним договором у розмірі 1 121,36 грн. Судом також задоволено вимоги позивача в частині стягнення 3% річних з 08.02.09р. по 14.08.09р. за договорами на загальну суму 782,04 грн.

Згідно пункту 8.9 Додатків № 2 до договорів фінансового лізингу, у разі прострочення сплати платежів за договором фінансового лізингу, Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця пеню, виходячи з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на відповідну дату, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання зобов"язань.

Судом першої інстанції частково задоволено позовні вимоги позивача у цій частині, оскільки позивачем пеня нарахована за період з 08.02.09р. по 14.08.09р., а 17.04.09р. припинені зобов'язання сторін за договорами фінансового лізингу, в тому числі і зобов'язання щодо нарахування пені.

Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції присуджено до стягнення з відповідача пені в розмірі 648,48 грн. за договором № LА 08000047 та 648,48 грн. за договором № LА 08000048.

Відмовлено позивачу в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій за договорами фінансового лізингу на загальну суму 35 692,88 грн., оскільки пунктом 10.8 додатку № 2 до договорів передбачено, що дострокове розірвання договору фінансового лізингу можливе за умов відшкодування в повному обсязі витрат Лізингодавця, які він зазнав внаслідок дострокового розірвання договору з вини Лізингоодержувача, а також із можливістю застосування санкцій, а саме: сплати 10% від вартості всіх неотриманих лізингових платежів Лізингодавцю за договором фінансового лізингу.

Суд першої інстанції відмовляючи в даній частині позивачу вказав на те, що договори були припинені в односторонньому порядку Лізингодавцем внаслідок односторонньої відмови від договорів Лізингодавцем.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу.

Відповідно до статті 2 даного Закону України відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм(оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Стаття 806 Цивільного кодексу України визначає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержуввачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов ( непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату ( лізингові платежі).

Згідно зі статтями 7, пунктами 3, 4 частини 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів; лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом, вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Відповідно до пункту 10.3 договору у разі дострокового припинення ДФЛ Лізингоодержувач зобов"язаний власними силами та за власний рахунок повернути ТЗ Лізингодавцю.

Як встановлено судами попередніх інстанцій Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_4 повернуто предмет лізингу, що підтверджується актами повернення лізингу від 17.04.09р., відповідно до пункту 4 даних актів сторонами визначено, що лізинг транспортних засобів з моменту підписання даних актів повернення припиняється.

Позивачем не обґрунтовано підстави пред"явлення рахунку фактури від 30.04.09р., в якому вказується сума відшкодування предмета лізингу та комісія за місяць.

Оскільки розмір основного боргу не досліджено, підлягає перегляду і нараховані позивачем штрафні санкції, інфляційні втрати та 3% річних.

Тобто, надані до матеріалів справи докази потребують додаткового дослідження.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.

Рішення у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно відмовлено позивачу в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій за договором в розмірі 35 692,88 грн., оскільки договори фінансового лізингу припинено в односторонньому порядку лізингодавцем внаслідок односторонньої відмови від договору лізингодавцем. Відтак не може бути застосований штраф, передбачений пунктами 10.08 договорів.

Що стосується посилань відповідача в касаційній скарзі на нікчемність договорів лізингу, оскільки дані договори нотаріально не посвідчені, колегією суддів Вищого господарського суду України не приймаються до уваги, у зв"язку з не вірним тлумаченням скаржником пункту 2 статті 799 Цивільного кодексу України, яка передбачає що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню

Стороною договорів фінансового лізингу № LА 08000047 і № LА 08000048 від 25.02.08р. є фізична особа-підприємець. Крім того, чинне законодавство не мітить обов'язкової вимоги, щодо нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу.

Керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. (v008p710-10) Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.01.2010 та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.11.2009 у справі № 2-15/4492-2009 скасувати.

Справу № 2-15/4492-2009 передати на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.

постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.