Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної

представники сторін –не з'явилися.

22.09.2009р. фізична особа –підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про зобов'язання Білогірське районне споживче товариство укласти договір найму (оренди) торгового місця НОМЕР_1 площею 2,5кв.м. на ринку за адресою: АДРЕСА_1, на умовах, викладених у проекті договору найму (оренди) торгового місця на ринку від 24.01.2009р.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на наявність чинного судового рішення, яким установлено незаконне зайняття позивачем на ринку торгового місця НОМЕР_1 та на відсутність законодавчих підстав для примушення суб'єкта господарських відносин (відповідача) до укладення відповідного договору. Також, зазначали, що Антимонопольним комітетом України при перевірці діяльності Білогірського районного споживчого товариства було установлено відсутність порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та те, що на протязі 2008р. останніми укладено 322 договори оренди торгових місць, тобто за наявною їх кількістю по всьому ринку.

02.02.2010р. рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) у позові відмовлено, мотивуючи безпідставністю його вимог.

У касаційній скарзі фізична особа –підприємець ОСОБА_1 посилалась на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, тому просила скасувати зазначене рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, 27.01.2009р. фізична особа –підприємець ОСОБА_1 направила Білогірському районному споживчому товариству проект договору найму торгового місця НОМЕР_1 площею 2,5кв.м. на ринку м. Білогірська з пропозицією про його укладення.

Листом від 09.02.2009р. товариство відмовили в укладенні договору оренди торгового місця НОМЕР_1 чи будь-якого іншого торгового місця.

Посилаючись на те, що укладення цього договору є обов'язковим для сторін (публічний договір), ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно положень ст. 627 ЦК України відповідно до статі 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 179 ГК України установлено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або місцевого самоврядування.

Поняття публічного договору визначено ст. 633 ЦК України, за якою публічним є договір, в якому одна сторона –підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт, надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однакові для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору (ст. 187 ГК України).

Установивши, що спірний договір не підпадає під поняття публічного договору, чи такого, який є обов'язковим для укладання, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для спонукання відповідача до вчинення відповідних дій (укласти спірний договір), які не обов'язковими для нього та відмовив у задоволенні позову.

Виходячи з того, що при ухваленні рішення, місцевий господарський суд, здійснив всебічний, повний та об’єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його зміни або скасування.

Викладені заявником у касаційній скарзі доводи не заслуговують на увагу та спростовуються мотивованими висновками місцевого суду, що ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи та вимогах закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.02.2010р. у справі №2-9/5129-2009 –без змін.