11/143 Про розірвання договору оренди земельної ділянки - 13.05.2010 Прийняття

Підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради про розірвання договору оренди землі № 92 від 15 серпня 2002 року. Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач припинив фактичне користування земельною ділянкою, оскільки земельна ділянка, разом з розташованою на ній будівлею кафетерію використовується новим власником.

Господарський суд Рівненської області рішенням від 21.10.2009 року (суддя Грязнов В.В.) позовні вимоги підприємця ОСОБА_5 задовольнив, визнав договір оренди землі № 92 від 15 серпня 2002 року, укладений між позивачем та Рівненською міською радою розірваним. Суд послався на те, що позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою, що, в свою чергу, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, є підставою для припинення права користування земельною ділянкою. Також суд зазначив, що продаж власником будівлі, розташованої на спірній земельній ділянці за нотаріально посвідченим договором, є правомірною дією і, відповідно, може бути юридичним фактом, який зумовлює припинення земельних відносин.

Львівський апеляційний господарський суд постановою від 08.02.2010 року (судді: Мирутенко О.Л., Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) рішення господарського суду Рівненської області від 21.10.2009 року залишив без змін, з тих самих підстав.

Рівненська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного госпо дарського суду від 08.02.2010 року та рішення господарського суду Рівненської області від 21.10.2009 року, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Скаржник вважає, що оскаржувані судові акти ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 377, 525, частини 2 статті 651Цивільного кодексу України, статей 120, 125, 126, 206 Земельного кодексу України, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г. та пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

В процесі розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 серпня 2002 року між Рівненською міською радою (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_5 (орендар) було укладено договір оренди землі № 92. За умовами договору, орендодавець на підставі рішення Рівненської міської ради від 26.06.2002р. №27 передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку за рахунок забудованих земель міста строком на 49 років загальною площею 388 м2 на вулиці Чорновола (в районі Басівкутського озера) в м. Рівне для будівництва та обслуговування кафетерію. Грошова оцінка земельної ділянки становить 95 342 грн. 09 коп. Змін та доповнень до договору сторони не вносили. Договір підписаний Рівненським міським головою та підприємцем ОСОБА_5, скріплений відбитком печатки міської ради. Договір посвідчено нотаріально, про що здійснено реєстровий запис №3071.

В ході розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 22.02.2006 року ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_6 купила належну продавцю на праві приватної власності незавершену будівництвом будівлю кафетерію, яка розташована на земельній ділянці площею 388 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Договір було підписано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та посвідчено приватним нотаріусом, про що внесено реєстровий №463. Згідно договору купівлі-продажу від 19.02.2008р. ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_7 купив належну продавцю на праві приватної власності незавершену будівництвом будівлю кафетерію. Договір було підписано ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та посвідчено приватним нотаріусом, про що внесено реєстровий №1008. ОСОБА_7 зареєстрував в БТІ право власності на дане майно 21 березня 2008р.

Як вбачається з наявних матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, підприємець ОСОБА_5 листом від 01.07.2009 року повідомив Рівненську міську раду про відмову від договору оренди земельної ділянки в зв'язку з продажем незавершеного будівництва кафетерію ОСОБА_6 та пов'язуючи з відчуженням будівлі припинення відносин оренди наданої для її обслуговування земельної ділянки.

Відносини пов’язані з орендою землі унормовані, зокрема, Цивільним Кодексом України (435-15) , Земельним кодексом України (2768-14) та Законом України "Про оренду землі" (161-14) . Ці відносини регулюються також і договором, що укладається між орендарем та орендодавцем.

За приписами частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. З зазначеною нормою кореспондується і стаття 1 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України однією з підстав для припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

За приписами статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Згідно з положеннями статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. З аналізу вказаних норм вбачається, що у зв'язку з переходом права власності на об'єкти нерухомості відбувається перехід до набувача тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу –права власності або права користування.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою, фактичне користування земельною ділянкою і зведеною на ній будівлею здійснює інша особа, а не позивач, продаж власником будівлі, розташованої на спірній земельній ділянці за нотаріально посвідченим договором є правомірною дією і, відповідно, може бути юридичним фактом, який зумовлює припинення земельних відносин, колегія суддів погоджується з висновком Львівського апеляційного господарського суду про задоволення позовних вимог, щодо розірвання договору оренди землі № 92 від 15 серпня 2002 року як це передбачено законодавством, зокрема статтею 141 Земельного кодексу України, що регулює правовідносини, що склалися між сторонами.

Неспроможними є доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі. Правова оцінка обставин та достовірності доказів є виключною прерогативою суду першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 цієї норми до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з пунктом 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що постанова прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків викладених в постанові Львівського апеляційного господарського суду та не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятої у справі постанови, під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним судом на підставі повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.