Вищий господарський суд України у складі: суддя Мирошниченко С.В. –головуючий, судді Євсіков О.О., Хрипун О.О.

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2011

зі справи № 15/210 господарського суду Донецької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеразов"

до відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш"

про стягнення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача – не з’яв.,

відповідача –Потоцької С.С.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Рішенням господарського суду Донецької області від 10.03.2011 (суддя Богатир К.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ "Азовзагальмаш" на користь ТОВ "Інтеразов" інфляційні нарахування у розмірі 242198,90 грн. та 3% річних у розмірі 31023,26 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 93207,04 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2011 (колегія суддів у складі: суддя Діброва Г.І. –головуючий, судді Бойченко К.І., Шевкова Т.А.) вказане рішення змінено в частині стягнення інфляційних та 3% річних. Позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ "Азовзагальмаш" на користь ТОВ "Інтеразов" інфляційні у розмірі 239957,06 грн., 3% річних у розмірі 30879,28 грн. Відмовлено у позовних вимогах про стягнення інфляційних у розмірі 2241,84 грн. та 3% річних у розмірі 143,98 грн. В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 10.03.2011 залишено без змін.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач просить скасувати рішення господарського суду від 10.03.2011 та постанову апеляційного суду від 14.06.2011 в частині стягнення інфляційних та річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Скарга мотивована тим, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Донецької області від 30.08.2007 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.03.2008 у справі № 40/101 встановлено, що сторони уклали договір підряду, згідно якого замовник доручає, а підрядник зобов’язується виготовити кришку люку піввагону черт. 1704,45.100СБ в кількості 1000 штук з давальницьких комплектуючих на умовах, зазначених в договорі, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити товар. 23.12.2005 сторони уклали додаткову угоду № 8 до договору підряду, якою було змінено асортимент товару, ціну та строк дії договору.

Рішенням господарського суду Донецької області по справі № 40/101 від 30.08.2007 позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 875864,00 грн. були задоволені повністю.

Судами також було встановлено, що відповідач на виконання рішення суду здійснив оплату суми основного боргу за договором підряду кількома платежами на загальну суму 884858,64 грн. (в т.ч. держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).

Оскільки відповідач виконав грошові зобов’язання з порушенням встановленого договором строку оплати, позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних та 3% річних.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, апеляційний суд виходив з того, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами умовами спірного договору не встановлений, тому позовні вимоги у цій частині є безпідставними.

Такі висновки судів у вказаній частині позовних вимог ґрунтуються на наявних матеріалах справи, не оскаржуються жодною з сторін і підстав для їх скасування Вищий господарський суд України не вбачає.

У той же час Вищий господарський суд України не погоджується з правильністю судових рішень в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань та 3% річних.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст.ст. 47, 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а судове рішення по справі приймає за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст.ст. 82, 84 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті, а тобто при задоволенні позову, або повної чи часткової відмови у його задоволенні, суд приймає рішення, у мотивувальній частині якого має зазначити, крім іншого, встановлені обставини справи і причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими він відхилив заявлені клопотання і докази сторін.

В порушення викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій при дослідженні обставин справи щодо стягнення грошових сум річних та інфляційних не було встановлено обставин (часу та обсягів) щодо погашення розміру основного боргу; періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Разом з тим як місцевим, так і апеляційним судом, які дійшли суперечливих висновків щодо розміру стягнення сум інфляційних та річних, належним чином не з’ясовано час погашення боргу відповідачем, оскільки він погашався частинами, не перевірено правильності нарахування позивачем сум до стягнення з урахуванням суми основного боргу та часу його фактичного погашення (судові рішення зі справи відповідних обставин не містять).

Сукупність наведеного дає підстави дійти висновку про те, що обставини справи, пов’язані із згаданою частиною позовних вимог всупереч ст.ст. 47, 43 ГПК України, попередні судові інстанцій встановили не повно, а отже припустились такого процесуального порушення, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки при стягненні грошових сум інфляційних та річних, нарахованих позивачем на суму основного боргу в цілому, суди не навели відповідних розрахунків, тобто не перевірили їх правильність, а також беручи до уваги, що проведення відповідного у цьому зв’язку перерахунку, тобто встановлення певних обставин, згідно із ст. 1117 ГПК України, виходить за межі повноважень касаційної інстанції, оскаржувані судові рішенні підлягають в цій частині скасуванню.

У ході такого розгляду суду належить врахувати наведене, з’ясувати дійсність тих обставин, на які посилається кожна з сторін у своїх поясненнях по справі та на підставі поданих, а за необхідності і додатково витребуваних доказів встановити фактичні обставини справи і в залежності від встановленого прийняти таке рішення, яке знаходилося б у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1117 –11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 10.03.2011 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2011 у справі № 15/210 скасувати в частині, що стосується позовних вимог про стягнення грошових сум інфляційних та 3% річних, а справу в цій же частині передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

В іншій частині ці ж судові рішення залишити без змін.