Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

позивача: Труш В.М. (дов. від 26.02.10),

відповідача: Каліній Л.О. (дов. від 22.03.10),

третьої особи 1): не з"явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

третьої особи 2): Веремчук В.Є. (дов. від 15.03.10),

Колективне підприємство "Авангард" звернулося з позовом до Верховної Ради АР Крим про визнання недійсною постанови ВР АР Крим від 20.06.01 № 1863 2/01 "Про внесення доповнення в перелік майна яке належить АР Крим, що підлягає приватизації". Позов обґрунтований тим, що спірною постановою порушено майнові права трудового колективу КП "Авангард", оскільки на підставі вказаної постанови ВР АР Крим прийнято рішення про відчуження майна. Позивач вказав, що спірний об"єкт входить в єдиний майновий комплекс КП "Авангард" та є власністю позивача, відтак не може бути відчужене без згоди членів трудового колективу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.10.09, ухваленим суддею Ярмак О.М., позовні вимоги задоволено. Приймаючи оскаржуване рішення суд виходив з підставності заявленого позову. при цьому, суд керувався положеннями статей 2, 10, 33 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови).

Не погоджуючись з винесеним у справі рішенням, Верховна Рада АР Крим звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить його скасувати і прийняти нове рішення про відмову в позові. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судом першої інстанції положень статей 13, 41, 138 Конституції України, статті 26 Конституції АР Крим, статті 321 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України "Про Верховну Раду АР Крим", статті 21 Закону України "Про власність" статті 7 Закону України "Про приватизацію державного майна". Скаржник вказав, що визначення переліку майна АР Крим, яке підлягає чи не підлягає приватизації належить до компетенції Верховної Ради АР Крим. Крім того, відповідач зауважив, що право власності АР Крим на спірне майно підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.11.05, виданим на підставі рішення виконкому Сімферопольської міської ради від 28.10.05 № 2086. В судовому засіданні скаржник змінив вимоги касаційної скарги та просив оскаржуване рішення скасувати, а матеріали справи скерувати до суду першої інстанції для нового розгляду.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, предметом спору у даній справі є вимога Колективного підприємства "Авангард" про визнання недійсною постанови Верховної Ради АР Крим № 1863-2/01 від 20.06.01 "Про внесення доповнення в перелік майна, яке належить АР Крим, яке підлягає приватизації", затвердженого постановою ВР АР Крим від 18.10.00 № 1465-2/2000" (rb1863002-01) перелік майна, що належить АР Крим та підлягає приватизації був доповнений рядком 33 наступного змісту: будівля колишньої котельні по вул. Козлова, 19 в м. Сімферополі. Задовольняючи позов, господарський суд виходив з того, що спірною постановою порушено майнове право трудового колективу позивача, що є підставою для визнання такої постанови недійсною. Проте, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його передчасним, з огляду на таке. Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, до 19.09.95 спірна будівля котельні знаходилася у власності орендного підприємства "Сімферопольської виробничо-комерційної фірми "Фотон". Згідно акта приймання-передачі від 19.09.95 спірний об"єкт було передано орендним підприємством на баланс ДП "Авангард" колективного підприємства "Кримфон". Спірні відносини, що виникли між сторонами, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України (435-15) , Земельним кодексом України (2768-14) , Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) . Так, за приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. При цьому під порушенням права розуміється позбавлення його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи як на захист свого цивільного права, так і на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За загальним правилом (виходячи з аналізу статей 15, 16, частин 1, 2, 5 статті 11 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України), особа звертається до господарського суду за захистом уже існуючого в неї права, що захищається та поновлюється, а не виникає в силу прийняття відповідного судового рішення (адже цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду тільки у випадках, прямо встановлених актами цивільного законодавства). Цивільні права включають в себе широкий комплекс правових можливостей, що охоплюються поняттями право- та дієздатності юридичної особи, відносяться до абсолютних та відносних суб'єктивних прав. Водночас статтею 16 Цивільного кодексу передбачено, що особою в судовому порядку у визначений спосіб здійснюється захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу . Проте господарськими судами не з’ясовано істотні обставини справи щодо змісту прав позивача на спірну будівлю, за захистом яких він звернувся до господарського суду. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.94 № 238 (238-94-п) "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю та власністю АР Крим" до власності АР Крим передається державне майна орендних підприємств, що розташоване на її території. Пунктом 3 статті 138 Конституції України до відання ВР АР Крим віднесено управління майном, що належить АР Крим. Аналогічні повноваження ВР АР Крим закріплені в пункті 10 частини 1 статті 18 Конституції АР Крим. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Положення про порядок управління майном, що належить АР Крим або передане до її управління, затвердженого Постановою Верховної Ради АР Крим від 21.04.99 № 459-2/99 (rb0459002-99) суб"єктом права власності АР Крим є Верховна Рада АР Крим. Пунктом 6 частини 2 статті 26 Конституції АР Крим, пунктом 6 частини 2 статті 9 Закону України "Про Верховну Раду АР Крим" до компетенції Верховної Ради АР Крим віднесено визначення переліку майна АР Крим, яке підлягає приватизації. Відповідно до підпункту 5.2 пункту 5 Положення про порядок управління майном, що належить АР Крим або передане до її управління (rb0459002-99) , рішення про приватизацію майна, що належить АР Крим, приймає Верховна Рада АР Крим. В той же час, розглядаючи спір, господарськй суд не встановив об’єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права позивача, відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначених законодавством. Тобто, господарським судом в ухваленому рішенні не наведено правового обгрунтування, яким чином прийнята Верховною Радою АР Крим постанова від 20.06.01 за № 1863-2/01 (rb1863002-01) порушує права та законні інтереси позивача. Як наслідок, господарським судом не з’ясовано наявність права у позивача на звернення до суду з відповідним позовом. Крім того, судом не встановлено власника спірної будівлі колишньої будівлі, враховуючи те, що власність державного майна орендних підприємств, що розташовані на території АР Крим є власністю АР Крим.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд всупереч статей 43, 83, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, не розглянув всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не застосував норми цивільного та господарського законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не надав правової оцінки доводам та запереченням скаржника; внаслідок чого його висновки за наслідками розгляду позову не є обґрунтованими. Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Оскаржене судове рішення не відповідає цим вимогам з викладених вище підстав. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення у даній справі належить скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Верховної Ради Автономної Республіки Крим задовольнити.

Рішення Господарського суду м. Києва від 06 жовтня 2009 року у справі № 36/405-16/332 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду м. Києва.

постанова набуває чинності з дня її прийняття і не підлягає перегляду у касаційному порядку.