Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого

Кота О.В.

Суддів

Шевчук С.Р. (доповідач) Демидової А.М.

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Новатор"

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2010р.

у справі

№16/191

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Новатор"

про

стягнення 286 873,70 грн.

та за зустрічним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Новатор"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

про

визнання договору фінансового лізингу №839/05/2007 від 17.05.2007р.недійсним

В судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача: Парненко А.А. дов. від 2.04.2010р.

- відповідача: Ляшкевич М.П. дов. від 30.06.2009р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.10.2009р. (суддя Манжур В.В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог товариству з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об‘єднання "Новатор" про стягнення заборгованості з лізингових платежів в загальній сумі 286 873,70 грн. та задоволено зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Новатор" про визнання договору фінансового лізингу № 839/05/2007 від 17.05.2007р. недійсним.

Крім того, суд стягнув з ТОВ "Ласка Лізинг" витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2010р. (головуючий Колядко Т.М., судді Акулова Н.В., Скакун О.А.) вказане рішення суду скасовано. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Новатор" про стягнення 286 873,70 грн. задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Новатор" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" заборгованість в сумі 273 791,23 грн., неустойку в сумі 8 997,18 грн., інфляційні витрати в сумі 2 960,63 грн., три процента річних в сумі 1 124,66 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 2 866,04 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 грн. та витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у сумі 1 476,86 грн.

У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Новатор" до товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" про визнання договору фінансового лізингу № 839/05/2007 від 17.05.2007р. недійсним відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об‘єднання "Новатор" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" повністю заперечує підстави скасування постанови та просить суд касаційної інстанції оскаржуваний судовий акт залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 09.04.2010р. змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого Кота О.В., суддів Шевчук С.Р., Демидової А.М.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 17.05.07р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новатор" (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу за № 839/05/2007 (далі за текстом –договір), згідно пункту 1.1. якого Лізингодавець зобов’язався придбати у свою власність обладнання (Майно) відповідно до встановленої Лізингоодержувачем Специфікації (тип: Спецтехніка, марка, модель: Кран баштовий НК 40/21В вантажопідйомністю 12т (одна одиниця), 2007 року випуску, специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 17.05.2007р.) та передати його без надання послуг з технічної експлуатації Лізингоодержувачу в якості Предмету Лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а Лізингоодержувач зобов’язався прийняти його на умовах даного договору, про що був складений акт здачі-приймання майна від 13.07.2007р.

Згідно пункту 4.3. договору строк дії договору починається з дати підписання цього договору сторонами. Договір припиняється після виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань, а також в інших випадках, встановлених законом або договором.

Строк фінансового лізингу складається з періодів, які вказані в "Графі 1" додатку № 1 до договору (п.4.2. договору).

Також 17.05.2007р. між сторонами була підписана додаткова угода, згідно якої внесені зміни до графіку внесення лізингових платежів.

Відповідно до пункту 6.3. договору загальна сума лізингових платежів, які підлягають сплаті Лізингоодержувачем Лізингодавцю, складає 536879,76 у.о., включаючи ПДВ. Умовна одиниця, відповідно до п.6.1. договору, розуміється як сума, що виражена в гривнях України та є рівною долару США по курсу НБУ.

Згідно п.6.5. договору відповідач зобов’язаний вносити на розрахунковий рахунок позивача платежі, розмір яких встановлений на кожний період в Графіку внесення платежів, що є додатком № 1 до договору. При цьому, 17.05.2007р. між сторонами була підписана додаткова угода за № 839/05/2007-ДС/2 до договору, якою вносилися зміни до графіку внесення платежів.

Предметом даного судового спору стали матеріально-правові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об‘єднання "Новатор" про стягнення 286873,70 грн. заборгованості за лізинговими платежами та товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об‘єднання "Новатор" до товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" про визнання вищезазначеного договору фінансового лізингу недійсним.

Місцевий господарський суд, розглянувши заявлені вимоги, дійшов висновку про відмову в задоволенні первісних позовних вимог як безпідставних та задоволення зустрічного позову про визнання договору фінансового лізингу недійсним, оскільки в порушення вимог ст. 3 та 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" в оспореному договорі не визначений чітко предмет договору, як істотна умова, а саме: не вказано заводський номер крану баштового НК 40/21В вантажопідйомністю 12т (одна одиниця), 2007 року випуску, як індивідуальної ознаки виробу.

Проте, з такими висновками не погодився Донецький апеляційний господарський суд, зазначивши про помилковість висновків суду першої інстанції щодо не визначеності предмету договору, оскільки лізингоодержувачем не доведено, що предмет лізингу - кран баштовий не відповідає вимогам статті 3 Закону України "Про фінансовий лізинг". Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог та задоволення первісних позовних вимог апеляційний господарський суд виходив з того, що укладаючи договір лізингу, сторони в п. 2.6. визначили, що лізингоодержувач самостійно вибрав продавця і майно для свого користування, чим визнає, що лізингодавець не несе відповідальності за будь-які втрати та збитки, що виникають у лізингоодержувача або третіх осіб, пов‘язані зі строком поставки майна, якістю, комплектністю, справністю або придатністю майна, його частини, або частин до експлуатації.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з висновками попередніх судових інстанцій, оскільки обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як ні суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд під час розгляду справи і вирішення спору по суті не з’ясували до кінця дійсні права та обов’язки сторін, а тому ухвалені у справі судові рішення не містять повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.

Так, згідно статті 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Статтею 807 Цивільного Кодексу України також встановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Судами встановлено, що предметом спірного договору фінансового лізингу є кран баштовий НК 40/21В вантажопідйомністю 12т (одна одиниця), 2007 року випуску.

Отже, оскільки спір та правовий конфлікт випливає з того чітко чи не чітко визначено предмет спірного договору фінансового лізингу та для виконання вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного і повного розгляду справи, судам слід було встановити які індивідуальні ознаки, в силу закону, повинен мати кран баштовий достатні для його ідентифікації.

Окрім того, згідно п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Крім того, згідно ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Вирішуючи спір в частині визнання спірного договору недійсним, господарські суди повинні були встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Проте господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України усебічно не з'ясували дійсні обставини справи та правовідносини сторін та в повній мірі не перевірили наявність тих обставин, які є підставою для визнання спірного договору недійсним.

За таких обставин враховуючи, що ні суд апеляційної інстанції, ні місцевий господарський суд в порушення наведених норм не забезпечили всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи, висновки судів попередніх інстанції в частині зустрічних позовних вимог не є обґрунтованими, а тому судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При цьому, скасуванню підлягають також і судові рішення в частині первісних позовних вимог, оскільки задоволення зустрічного позову про визнання договору недійсним, виключає можливість задоволення первісних позовних вимог про стягнення коштів за цим договором.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об‘єднання "Новатор" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 16.10.2009р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2010р. у справі №16/191 скасувати, а справу №16/191 передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складі суду.

постанова касаційному оскарженню не підлягає.