Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Владимиренко С.В.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Веселинівського районного споживчого

товариства

на постанову Одеського апеляційного господарського

суду від 12.05.2011 року

у справі № 5016/7/2011(16/1)

господарського суду Миколаївської області

за позовом Веселинівського районного споживчого

товариства

до Суб"єкта підприємницької діяльності –

фізичної особи ОСОБА_1

про витребування майна з чужого незаконного

володіння та примусове виселення

з нежитлового приміщення

за участю представників:

позивача - не з"явились

відповідача - Чепелева О.І.

У січні 2011 року Веселинівське районне споживче товариство звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Суб"єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та примусове виселення з нежитлового приміщення ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв’язку з закінченням строку дії договору оренди нерухомого майна №1 від 01.02.2010 року, укладеного між сторонами. Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що відповідач відмовився добровільно звільнити приміщення ресторану, а тому порушені права позивача, як власника спірного майна.

Уточнивши позовні вимоги, Веселинівське районне споживче товариство просило примусово виселити Суб"єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 із вищевказаного приміщення у зв"язку з тим, що відповідач незаконно ним користується після закінчення строку дії договору оренди, а позивач, в свою чергу, не має наміру продовжувати з ним орендні правовідносини.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 23 лютого 2011 року (суддя Фролов В.Д.) позов задоволено; виселено Суб"єкта підприємницької діяльності –фізичну особу ОСОБА_1 з нежитлового приміщення ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1; стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.2011 року (судді: Будішевська Л.О., Мишкіна М.А., Сидоренко М.В.) рішення господарського суду Миколаївської області від 23 лютого 2011 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог; стягнуто з позивача на користь відповідача 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

В касаційній скарзі Веселинівське районне споживче товариство просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 лютого 2010 року між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна №1, за яким орендодавець (позивач) передав орендарю (відповідач) у тимчасове володіння та користування будівлю ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 239,8 кв.м, розташованого АДРЕСА_1.

Термін оренди визначено з 01.02.2010 року по 01.08.2010 року (п.4.1 договору).

31.07.2010 року додатковою угодою №1 до вказаного договору строк дії договору оренди продовжений до 01.09.2010 року, а додатковою угодою №2 від 30.08.2010 року –до 01.10.2010 року.

01.10.2010 року та 10.12.2010 року представниками Веселинівського РСТ складені акти про відмову відповідача добровільно звільнити орендоване приміщення.

Позивач, вважаючи, що з 01.10.2010 року відповідач незаконно користується спірним приміщенням, звернувся до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння та примусове виселення останнього. Після уточнення позовних вимог Веселинівське районне споживче товариство просило лише виселити Суб"єкта підприємницької діяльності –фізичну особу ОСОБА_1 із вищевказаного приміщення у зв"язку із закінченням строку дії договору оренди.

Посилаючись на вищезазначені норми Цивільного кодексу України (435-15) , якими встановлено обов’язок відповідача звільнити приміщенням після припинення дії договору, місцевий господарський суд визнав підставними вимоги позивача про виселення відповідача у зв"язку з припиненням дії договору оренди та незаконним перебуванням у ньому останнього.

При вирішенні спору в апеляційному провадженні, апеляційний господарський суд зауважив на неповне з"ясування судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для справи, та вказав на помилковість висновку місцевого господарського суду про наявність підстав у позивача для витребування спірного приміщення з чужого незаконного володіння відповідача, оскільки Веселинівське районне споживче товариство не є його власником, що підтверджується рішенням Веселинівської селищної ради V сесії шостого скликання №16 від 11.01.2011 року "Про скасування рішення виконкому Веселинівської селищної ради №42 від 13.03.2006 року "Про видачу свідоцтва на право колективної власності на 28/100 частини будівлі" та рішенням цієї ж ради VII сесії шостого скликання №6 від 31.03.2011 року "Про відмову в задоволенні протесту Веселинівської районної прокуратури №52-209 від 07.02.2011 року "Про скасування рішення №16 V сесії шостого скликання Веселинівської селищної ради від 11.01.2011 року "Про скасування рішення виконкому Веселинівської селищної ради №42 від 13.03.2006 року "Про видачу свідоцтва на право колективної власності на 28/100 частини будівлі".

Крім того, судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що позовна вимога про виселення відповідача з нежитлового приміщення на підставі статті 785 ЦК України не відповідає встановленим законом способам захисту порушених прав, оскільки вказана норма передбачає вимогу до орендаря про повернення майна, в той час як виселення наймача із займаного приміщення передбачено статтею 826 Цивільного кодексу України і стосується лише виселення фізичних осіб із житлових приміщень у разі розірвання договору найму житла.

Проте, погодитись з такими висновками судів не можна, оскільки вони не в повній мірі відповідають матеріалам справи.

Із свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Веселинівською селищною радою Веселинівського району Миколаївської області, вбачається, що Веселинівське районне споживче товариство має колективну форму власності.

Частиною 5 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

Договір оренди не містить умови про незастосування цього Закону (2269-12) , а тому відносини за цим договором одночасно регулюються нормами статей ГК України (436-15) , ЦК України (435-15) і положеннями названого Закону.

Частинами 2, 3 статті 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до статті 27 Закону "Про оренду державного та комунального майна" та статті 785 ЦК України закінчення строку дії договору оренди тягне за собою обов'язок орендаря повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Проте, зважаючи на продовження внесення орендарем орендної плати та прийняття її орендодавцем судами першої й апеляційної інстанцій не в повному обсязі з’ясовані обставини справи щодо наміру останнього продовжувати орендні відносини за цим договором і, як наслідок, необхідність виселення орендаря зі спірного приміщення.

Крім того, господарський суд першої інстанції, вирішуючи спір у даній справі, також не з’ясував усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення спору.

Так, згідно частини 1 статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд належним чином не з"ясував обставин наявності права позивача для звернення з даним позовом з огляду на позбавлення його права власності на орендоване майно вищевказаним рішенням селищної ради.

В зв"язку з викладеним, судові інстанції припустились порушення вимог частини 1 статті 47 ГПК України щодо всебічного, повного й об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України.

Згідно статті 11110 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вимоги статті 1117 ГПК України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова, прийняті у даній справі, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об’єктивно з’ясувати всі обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та дотриматись норм процесуального права та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Веселинівського районного споживчого товариства задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 23.02.2010 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.2011 року у справі № 5016/7/2011(16/1) скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області в іншому складі суду.