Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна I.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

при секретарі судового засідання Міщенко Т.В.,

за участю представників: позивача - Дунця О.Я.; відповідача - Гаврилюк М.М., Гуменюка Б.С., Струса А.Я., Титаренка М.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Iвано-Франківської області - правонаступника Надвірнянської об'єднаної державної податкової інспекції Iвано-Франківської області (далі - ОДПI) - справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" (далі - ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття", Товариство) до ОДПI про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У червні 2003 року ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" звернулось до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ОДПI від 4 квітня 2003 року № 0000142600/0 та № 0000152600/0, якими йому визначено податкове зобов'язання з акцизного збору у сумі 8 730 242 грн 52 коп., у тому числі 4 850 134 грн 73 коп. основного платежу та 3 880 107 грн 79 коп. штрафних (фінансових) санкцій. Податкові повідомлення-рішення обгрунтовані тим, що ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" на порушення вимог статей 2 - 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 18-92 "Про акцизний збір" (18-92) (далі - Декрет), не сплатило акцизний збір із відвантажених у січні 2003 року Фірмі "Верона" - дочірньому підприємству Спільного українсько-італійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сагема-Транс" (далі - Фірма "Верона") - нафтопродуктів, виготовлених на давальницьких умовах.

На обгрунтування позову ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" послалось на те, що донарахування відповідачем сум акцизного збору і застосування штрафних санкцій є неправомірними та безпідставними, оскільки підакцизні товари були виготовлені з давальницької сировини замовника - Фірми "Верона". Товариство здійснювало переробку нафти на підставі договорів від 19 липня 2002 року №№ 7-09-0060-02-03, 7-09-0061-02-03, 7-09-0062-02-03, 7-09-0063-02-03, 7-09-0064-02-03. Передача замовнику належних йому нафтопродуктів без попередньої сплати ним акцизного збору та надання письмового підтвердження банківської установи про перерахування коштів здійснена у зв'язку з тим, що вироблені нафтопродукти не можуть бути для нього об'єктом оподаткування акцизним збором у рамках зазначених договорів на підставі рішення Господарського суду Iвано-Франківської області від 11-14 жовтня 2002 року у справі № 8/260-1/218. ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" вважало, що наведені обставини свідчать про те, що воно не ухилялося від сплати акцизного збору та не порушувало вимоги статей 2-4 Декрету.

Господарський суд Iвано-Франківської області рішенням від 6 грудня 2004 року позов задовольнив.

Постановою від 12 квітня 2005 року Львівський апеляційний господарський суд зазначене рішення скасував, у позові відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 серпня 2007 року постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У скарзі до Верховного Суду України Державна податкова інспекція в Надвірнянському районі Iвано-Франківської області порушила питання про перегляд за винятковими обставинами і скасування ухвали Вищого адміністративного суду України. На обгрунтування скарги зроблено посилання на порушення норм матеріального та процесуального права, неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права. Зокрема, зазначено, що в оскаржуваній ухвалі Вищий адміністративний суд України інакше, ніж Верховний Суд України у постановах від 2 грудня 2003 року та 12 жовтня 2004 року у справах за позовами ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" до ОДПI про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень застосував статті 2, 3, 6, 7 Декрету і статтю 7 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1457-III "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" (1457-14) .

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм права, колегія суддів уважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У всіх трьох справах предметом судового спору є законність прийняття податкових повідомлень-рішень про донарахування позивачу сум акцизного збору та застосування штрафних санкцій за відвантаження підакцизної продукції без сплати цього збору.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення апеляційного суду і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ОДПI, в основу своєї ухвали поклав рішення Господарського суду Iвано-Франківської області від 11-14 жовтня 2002 року у справі № 8/260-1/218 за позовом Фірми "Верона" до ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття". Цим рішенням Товариство було зобов'язано відвантажувати Фірмі "Верона" нафтопродукти без попередньої сплати акцизного збору та без надання письмового підтвердження банківської установи про його перерахування на підставі висновку про те, що до Фірми "Верона" необхідно застосовувати упродовж 10 років державні гарантії захисту іноземних інвестицій, що діяли на час реєстрації інвестицій.

Визнати висновок обгрунтованим, а ухвалу касаційного суду - законною не можна з таких підстав.

Відповідно до статті 2 Декрету платниками акцизного збору є, зокрема, виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах.

За встановлених у справі обставин ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" відповідало наведеному визначенню. Таким чином, воно було платником акцизного збору і мало сплатити його до бюджету при відвантаженні підакцизної продукції, виготовленої з давальницької сировини третьої особи.

Акцизний збір згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Декрету, - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

За змістом законодавства обов'язок платника акцизного збору (у справі, що розглядається, - переробника давальницької сировини) сплатити зазначений збір зберігається незалежно від того, чи сплачував йому попередньо будь-які кошти замовник (у цій справі - власник такої сировини).

У частині 3 статті 4 Декрету, якою її було доповнено згідно із Законом від 22 березня 2001 року № 2324-III (2324-14) , встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань із продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника акцизного збору як оплата товарів (продукції), що продаються, а в разі продажу товарів (продукції) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника акцизного збору, за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, яка обслуговує платника акцизного збору; або дата відвантаження (передачі) товарів (продукції).

Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України від 14 тр авня 1992 року № 2343-XII (2324-14) "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". У разі ліквідації юридичної особи заборгованість із податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується у порядку, встановленому законами України. У разі укладення мирової угоди у процедурі провадження у справі про банкрутство заборгованість із податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується у розмірах, визначених мировою угодою, укладеною у порядку, встановленому законами України.

На день прийняття ОДПI оспорюваних податкових повідомлень-рішень перелічених у наведеній нормі юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує припинення обов'язку щодо сплати податків і зборів, установлено не було.

Оскільки ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" незважаючи на існування податкового зобов'язання не сплатило акцизний збір, то ОДПI мала підстави для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Рішення Господарського суду Iвано-Франківської області від 11-14 жовтня 2002 року в іншій справі не звільняло Товариство від сплати цього збору до бюджету.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , за правилами якого розглядали спір суди першої та апеляційної інстанцій, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, у яких беруть участь ті самі сторони.

ОДПI не брала участі у розгляді справи за позовом Фірми "Верона" до ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття". Крім того, за змістом наведеної норми преюдиціальне значення мають факти. Твердження суду про те, що вироблені Товариством у рамках договорів із Фірмою "Верона" нафтопродукти не можуть бути для нього об'єктом оподаткування акцизним збором, є не встановленим судом фактом, а оціночним судженням, висновком суду, який не був обов'язковим для судів у справі, що розглядається.

Оскільки касаційний суд, вирішуючи спір допустив неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, то його ухвала підлягає скасуванню із залишенням у силі безпідставно скасованої постанови апеляційного суду. Часткова помилка останнього стосовно мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування ухваленої ним правильної по суті постанови.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Iвано-Франківської області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs1127227) від 9 серпня 2007 року скасувати, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2005 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .