20/21 Про стягнення завданих збитків - 25.02.2010 Прийняття

Міністерство юстиції України звернулося з позовом до Державного підприємства "Селидіввугілля" про стягнення завданих Державному бюджету України збитків в розмірі 6233, 24 грн. В обґрунтування позову позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 10.08.06 у справі № 22591/04 "Чернишова проти України" згідно якого Європейський суд присудив виплату Чернишовій Н.М. залишок заборгованості за рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 07.10.03 і 630 Євро відшкодування моральної шкоди. Позивач вказав, що платіжним дорученням від 06.06.07 № 50 на особистий рахунок Чернишовій Н.М. було перераховано 6233, 24 грн. Оскільки зобов'язання виконувати рішення Європейського суду з прав людини покладено на державу Україну, стягнута сума, на думку Мін'юсту, є збитками Державного бюджету України, що підлягають відшкодуванню за рахунок Державного підприємства "Селидіввугілля".

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.05.2009р. у справі № 20/21 позовні вимоги Міністерства юстиції України м. Київ в інтересах держави України задоволені частково. Стягнуто з Державного підприємства "Селидіввугілля" на користь Державного бюджету України збитки в розмірі 2036, 21 грн. В задоволенні решти позовних вимог позивачу відмовлено. Рішення господарського суду мотивовано тим, що оскільки рішення Європейського суду у справі № 22591/04 в частині сплати присуджених рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 07.10.03 на користь Чернишової Н.М. заборгованості по заробітній платі її померлого чоловіка виконане 27.12.06 у сумі 2036,21 грн, тому позивач має право зворотної вимоги (регресу) до відповідача саме у розмірі 2036,21 грн в порядку статті 1191 Цивільного кодексу України; відсутністю причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями відповідача та моральною шкодою, заподіяною органами державної влади України тривалим невиконанням рішення комісії з трудових спорів винесених на користь Чернишової Н.М. та незабезпеченням державою права на ефективний правовий захист.

Донецький апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: М"ясищева А.М. –головуючого, Алєєвої І.В., Величко Н.Л., постановою від 03.08.09 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Міністерство юстиції України звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду Україниё в якій просить їх скасувати в частині відмови у стягненні 4197, 03 грн, в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову, в решті рішення і постанову залишити без змін. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами обох інстанцій статті 19 Конституції України, статей 3, 9, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Враховуючи те, що скаржник оскаржує апеляційну постанову в частині відмови у стягненні збитків в розмірі 4197,03 грн, оскаржувана постанова переглядається касаційною інстанцією в межах заявлених касаційних вимог.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами вимог матеріального та процесуального права, відзначає наступне.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 07.10.03 з ДП "Селидіввугілля" в особі структурного підрозділу "Шахта 1/3 "Новогродівська" було стягнуто на користь Чернишової Н.М. заборгованість по заробітній платі її померлого чоловіка Чернишова В.В. та інших виплатах в сумі 10317,71 грн. Державною виконавчою службою Селидівського міського управління юстиції 25.02.04 відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 07.10.03. Протягом серпня - жовтня 2004 року Чернишовій Н.М. було виплачено 8281,50 грн, решта суми в розмірі 2036, 21 грн сплачено не було. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 12.10.03 у позові Чернишовій Н.М. щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди і визнання неправомірною бездіяльності державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції відмовлено.

Європейським судом з прав людини від 10.08.06 у справі № 22591/04 "Чернишова проти України" встановлено, що рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 07.10.03 не виконувалось більше двох років і восьми місяців, тому, у зв’язку з порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 протоколу № 1 до Конвенції (оскільки Уряд України не надав жодного факту чи аргументу, який би переконав Суд дійти іншого висновку у цій справі), держава України повинна виплатити Чернишовій Н.М. заборгованість, яка належить їй за рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 07.10.03 та 630 євро, як відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із заявниці.

Судами під час розгляду справи було встановлено, що рішення Європейського суду по справі № 2259/04 виконано Міністерством юстиції України, що підтверджується платіжним дорученням № 2125 від 26.12.06. на суму 2036, 21 грн (залишок заборгованості за рішенням Новогродівського міського суду Донецької області) та № 2124 від 26.12.06 на суму 4197,03 грн (еквівалент 630 євро в якості моральної шкоди за рішенням Європейського суду).

Предметом спору у даній справі є вимога Міністерства юстиції України про стягнення збитків завданих Державному бюджету України у розмірі 6233,24 грн, посилаючись на приписи статті 1166 Цивільного кодексу України, з огляду на сплату державою коштів за рішенням Європейського суду з прав людини за № 2259/04. Пред'являючи даний позов Міністерство юстиції України виходило з приписів частини 4 статті 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", згідно з якою позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає орган представництва, який зобов'язаний протягом трьох місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом. Підставою для стягнення моральної шкоди з держави Україна позивачем визначено рішення Європейського суду з прав людини, яким встановлено факту невиконання Державою Україна свого позитивного обов’язку щодо забезпечення своєму громадянину права на ефективний правовий захист, яке (невиконання) полягало у невжитті протягом більш ніж двох років та восьми місяців органами державної влади України заходів, необхідних для виконання остаточних судових рішень, частково позбавивши положення статті 1 Першого протоколу їх корисного ефекту. Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є встановлення судом наступних обставин: наявність вини у діях (бездіяльності) відповідної особи; причинного зв’язку між неправомірними діями чи бездіяльністю та шкодою; наявність реальної шкоди, що може бути обчислена у грошовому еквіваленті. Отже, оскільки предметом спору у даній справі є відшкодування збитків, то предметом доказування у даній справі є встановлення всіх обставин, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення. Так, звертаючись з позовом, позивач повинен довести факт спричинення збитків і причинно-наслідковий зв'язок між порушенням права і збитками. З матеріалів справи не вбачається причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями Державного підприємства "Селидіввугілля" та моральною шкодою, заподіяною органами державної влади України внаслідок тривалого невиконання рішення Новогродівського міського суду Донецької області, винесеного на користь Чернишової Н.М., та незабезпеченням державою права на ефективний правовий захист. Таким чином, суди обох інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо відмови у позові в цій частині, оскільки не доведена вина відповідача у невиконанні судового рішення, та правомірно відмовив у задоволені позову в частині відшкодування моральної шкоди у сумі 4197,03 грн (сума еквівалента 630 ЄВРО станом на 26.12.06).

Таким чином, у постанові суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права і обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в частині стягнення збитків в розмірі 4197,03 грн. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішення і постанови у справі, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом. Скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, не віднесена до компетенції касаційної інстанції. За таких обставин справи, колегія суддів визнає, що апеляційний господарський суд правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови відсутні.