Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяв участь представник:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.09.2008 року порушено провадження у справі № 23/233-б про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Зебра-Україна" (далі –Боржник, Товариство) за заявою останнього в порядку ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду м. Києва від 29.09.2008 року Боржника визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Голуб Є.М..

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.04.2009 року (суддя –Чеберяк П.П.) були затверджені звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Боржника, останнього ухвалено ліквідувати, а провадження у справі припинено.

Не погодившись з прийнятими постановою та ухвалою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва (далі –Інспекція, ДПІ) звернулася до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову від 29.09.2008 року та ухвалу від 02.04.2009 року господарського суду м. Києва, а провадження у справі припинити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2009 року Інспекції відмовлено в прийнятті апеляційної скарги в частині скасування постанови господарського суду м. Києва від 29.09.2008 року, а в частині оскарження ухвали від 02.04.2009 року було порушено апеляційне провадження.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 року (головуючий суддя –Сотніков С.В., судді: Дзюбко П.О., Сулім В.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Києва від 02.04.2009 року –без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та уточненнями до неї, в яких просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 року та ухвалу господарського суду м. Києва від 02.04.2009 року, а справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 1, 51 Закону про банкрутство, ст. 20 Закону України "Про господарські товариства", ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України та ст. 60 Господарського кодексу України.

Заслухавши пояснення представника ДПІ, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що надані Інспекцією докази (декларація) визначають розмір податкового зобов'язання та не можуть доводить або спростовувати неплатоспроможність Боржника, а наявні у справі документи свідчать про дотримання досудового порядку порушення провадження у даній справі відповідно до вимог ст. 51 Закону про банкрутство. Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що ДПІ, як кредитора, було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання 02.04.2009 року в місцевому господарському суді, а інших підстав для припинення провадження у справі про банкрутство, ніж визначені нормами ст. 40 Закону про банкрутство, не передбачено. На підставі викладених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення без змін ухвали суду першої інстанції від 02.04.2009 року.

Однак, суд касаційної інстанції, враховуючи положення ст. 101 ГПК України, не може погодитись із викладеними висновками суду апеляційної інстанції.

Так, встановивши факт того, що Інспекцію, як кредитора було повідомлено про час та місце проведення судового засідання в суді першої інстанції 02.04.2009 року, суд апеляційної інстанції не звернув увагу та не перевірив обставини, чи було повідомлено про це судове засідання іншого кредитора у справі, визначеного зокрема згідно звіту ліквідатора та реєстру кредиторів - ТОВ "Зебра Мобайл" (т. 1 а.с. 120). Надана ж у справі на вимогу суду апеляційної інстанції засвідчена копія реєстру відправки поштової кореспонденції від 06.03.2009 року (т. 2 а.с. 49-56) свідчить про направлення ухвали від 02.03.2009 року про призначення справи до розгляду на 02.04.2009 року лише ДПІ, Боржнику та ДПА м. Києва.

Обов'язок господарського суду повідомляти всіх визнаних у справі кредиторів про час та місце судового засідання з розгляду звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу випливає з положень ч. 1 ст. 32 Закону про банкрутство.

Отже, судом апеляційної інстанції не була надана правова оцінка обставинам щодо повідомлення всіх кредиторів у справі про банкрутство боржника про час та місце проведення судового засідання з розгляду звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу Товариства.

До викладеного слід додати наступне.

Відповідно до частини 1 статті 51 Закону про банкрутство якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом (2343-12) . У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Аналіз вказаної норми та положень пунктів 2, 3 ст. 7 Закону про банкрутство дає підстави стверджувати про необхідні передумови для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника у порядку статті 51 Закону про банкрутство, які полягають у наступному. Прийняття рішення власником майна (або органом, уповноваженим управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду із заявою. Проведення аналізу активів боржника у вигляді проведення інвентаризації наявного майна (у тому числі заставленого майна), його належної оцінки та оцінки грошових коштів на рахунках боржника. Аналіз пасивів боржника шляхом публікації оголошення згідно з вимогами статті 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості. Проведення аналізу активів та пасивів боржника є підставою складення проміжного ліквідаційного балансу, який додається до заяви боржника відповідно до п. 3 ст. 7 Закону про банкрутство. Повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства.

Дотримання визначених вимог та сукупність вказаних дій із доданням доказів їх проведення є підставою для звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 51 Закону про банкрутство.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в постанові від 10.06.2008 р. у справі № 15/682-б.

Однак, суд касаційної інстанції вважає, що судом апеляційної інстанції неналежним чином перевірені обставини дотримання визначених норм законодавства.

Так, судом апеляційної інстанції не була надана належна правова оцінка обставинам звернення голови ліквідаційної комісії Боржника до господарського суду із заявою про банкрутство за правилами ст. 51 Закону про банкрутство на предмет відповідності цього звернення вимогам, передбаченим статтями 105, 110 ЦК України:

чи проводилася належним чином інвентаризація та оцінка наявного майна Боржника;

чи повідомлявся орган державної податкової служби про ліквідацію вказаного підприємства у встановленому законом порядку;

чи відповідає наявне у справі оголошення (зміст) від 24.03.2008 року (т. 1 а.с. 65-66) вимогам законодавства та чи може таке оголошення у зв'язку з цим бути належним доказом розміщення в друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення даної юридичної особи у розумінні положень частини 4 статті 105 ЦК України у зв'язку із тим, що у вказаному оголошенні не зазначено, у зв'язку із чим здійснена відповідна публікація та не зазначено про створення ліквідаційної комісії, здійснення щодо Товариства заходів щодо ліквідації, порядок та строки заявлення кредиторами вимог до нього тощо.

Дослідження вказаних обставин має істотне значення для правильного вирішення справи, проте суд апеляційної інстанції в порушення норм ст.ст. 105, 110, 111 ЦК України, ст. 60 Господарського кодексу України та ст. 7 Закону про банкрутство на них уваги не звернув і залишив без належної правової оцінки, а висновок про правомірність прийняття оскаржуваної ухвали суду першої інстанції зроблений на підставі неповно з'ясованих обставин справи.

У зв'язку із зазначеним, висновок про залишення без змін ухвали суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу Боржника, визнаного банкрутом в порядку ст. 51 Закону про банкрутство, зроблений судом апеляційної інстанції неправомірно та з неповним з'ясуванням обставин справи.

Поряд з викладеним касаційна інстанція вказує на те, що апеляційний суд, розглядаючи клопотання Інспекції про відновлення пропущеного строку звернення із апеляційною скаргою на оскаржувані судові рішення першої інстанції: постанову від 29.09.2008 року та ухвалу від 02.04.2009 року, - припустився порушень вимог ст. 53 ГПК України.

Так, відповідно до частини 2 ст. 53 ГПК України про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала. Згідно п. 4 ч. 2 ст. 86 ГПК України ухвала господарського суду має містити висновок з розглянутого питання.

Між тим, розглянувши визначене клопотання Інспекції згідно своєї ухвали від 08.09.2009 року (т. 2 а.с. 1-4) та зазначивши про підстави його відхилення відносно постанови від 29.09.2008 року та задоволення –відносно ухвали від 02.04.2009 року в мотивувальній частині ухвали, суд апеляційної інстанції не зазначив про висновок з розглянутого питання в резолютивній частині ухвали від 08.09.2009 року, або стосовно відновлення строку щодо ухвали суду першої інстанції від 02.04.2009 року –в постанові від 27.10.2009 року за результатами розгляду апеляційної скарги на вказану ухвалу. У зв'язку з цим, суд касаційної інстанції зазначає, що відмовивши Інспекції в прийнятті апеляційної скарги в частині скасування постанови місцевого господарського суду від 29.09.2008 року та прийнявши апеляційну скаргу в частині оскарження ухвали цього суду від 02.04.2009 року, судом апеляційної інстанції були допущені процесуальні порушення визначених вище норм ГПК України (1798-12) , оскільки не було прийнято рішення відповідно до вимог ч. 2 ст. 53 та п. 4 ч. 2 ст. 86 ГПК України стосовно поданого Інспекцією клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження згаданих судових рішень місцевого господарського суду. При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено.

За таких обставин справи колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову у справі, суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку, у зв’язку з чим, прийнята у справі постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а справа –передачі суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження. Дійшовши такого висновку, суд касаційної інстанції вважає, що касаційні вимоги Інспекції про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та керуючись ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України та ст. 60 Господарського кодексу України та ст.ст. 53, 86, 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 р. у справі № 23/233-б скасувати.

3. Справу передати на розгляд до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою ДПІ у Подільському районі м. Києва на ухвалу від 02.04.2009 р. та постанову від 29.09.2008 р. господарського суду м. Києва.