Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

Згідно розпорядження Заступника голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 09.02.2010р. розгляд касаційної скарги здійснюється у складі колегії суддів: Кривда Д.С. (головуючий), Бакуліна С.В., Уліцький А.М.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.07.2009р. (суддя Пінчук В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2009р. (судді Моторний О.А. –головуючий, Кошіль В.В., Шапран В.В.), позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 111839 грн. основного боргу, 33551,70грн. штрафу, 6997,68грн. 3% річних, 45672,80грн. збитків від інфляції, 4787,25грн. державного мита та 312,50грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач в касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову і передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального права та неповне з’ясування фактичних обставин справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить постанову залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 01.08.2007 між Дочірнім підприємством "Голланд Плант Україна" ТОВ "Смартвей Сістем ЛТД" (продавець) та Приватним виробничим підприємством "Сіріус" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу б/н, відповідно до умов якого продавець зобов’язався продати покупцю якісно вирощений посадковий матеріал, а саме: порода –вишня, сорт –Шалунья, у кількості 42000шт., кінцевий строк виконання 20.10.2008–29.10.2008, а покупець зобов’язався оплатити вартість вказаного товару у розмірі 546000грн. в терміни та на умовах даного договору.

Згідно п.2.1 договору продавець зобов’язаний передати продукцію згідно спільно розроблених планів поставок, а покупець зобов’язаний їх прийняти.

Пунктом 2.2 договору визначено місце передачі якісно вирощеного посадкового матеріалу, а саме с. Тарновці, Ужгородського району.

У відповідності до п.2.3 договору покупець відповідає за доставку посадкового матеріалу та здійснює доставку за свій рахунок.

Відповідно до п.2.8 договору продавець виконує замовлення покупця на 102 %, чим хоче компенсувати можливі втрати покупця.

Отже, з урахуванням п.2.8 договору позивач повинен був поставити 42840 шт. саджанців вишні.

Відповідно до п.3.1 договору передача саджанців здійснюється при умові повного розрахунку за них.

Пунктом 4 договору встановлено порядок розрахунків. Так, покупець зобов’язаний до 20.08.2007 перерахувати продавцю завдаток 20% із загальної суми саджанців, що становить: 109200грн., та до 15.12.2007 перерахувати продавцю ще 10 % із загальної суми саджанців, що становить: 54600грн., решту суми в розмірі 382200грн. перерахувати продавцю після отримання товару (п.4.1 договору). Оплата проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця (п.4.2 договору).

21.10.2008 між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода №1 до договору № б/н від 01.08.2007 "Домовленість про планування розрахунків", відповідно до умов якої сторони внесли зміни до п. 4 договору, та узгодили, що в оплату товару включається залишок авансу за 2007 рік, тому заборгованість складає 546000грн. -113800грн. = 432200грн., яка має бути сплачена трьома частинами: до 31 жовтня 2008 року - 144000грн., до 15 листопада 2008 р. - 144000грн., до 30 листопада 2008 р. - 144200грн.

Також суди встановили, що позивач на виконання умов договору восени 2008р. передав відповідачу 41603 шт. саджанців вишні на загальну суму 540839грн.

При цьому відповідач перерахував позивачу згідно договору б/н від 01.08.2007 грошові кошти в розмірі 354000грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2325 від 16.07.2008 на суму 24000грн. за саджанці вишні згідно договору б/н від 01.08.2007; №11389 від 26.03.2009 на суму 100000грн. за саджанці вишні згідно додатку №1 до договору б/н від 21.10.2008; №11615 від 17.06.2009 на суму 200000грн. за саджанці вишні згідно договору б/н від 01.08.2007; №11665 від 03.07.2009 на суму 30000грн. за саджанці вишні згідно договору б/н від 01.08.2007.

Крім того, поставка саджанців вишні здійснювалась і за іншими договорами, укладеними між сторонами. Так, згідно договору від 03.08.2006 позивач продав відповідачу саджанці вишні у кількості 16000шт. на загальну суму 176000грн. На виконання умов договору відповідачем перераховано 21.08.2006 - 52800грн., а 16.10.2006 –123200грн., тобто договір виконано обома сторонами в повному обсязі.

05.12.2006р. між сторонами по справі було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого позивач зобов’язався продати, а покупець купити саджанці вишні на загальну суму 216000грн. За договором від 05.12.2006 позивач надав відповідачу товар на суму 216000грн., а відповідачем перераховано за цим договором 291000грн., а тому у відповідача утворилась переплата по договору від 05.12.2006 в розмірі 75000грн., яку відповідач зарахував в якості оплати за спірним договором від 01.08.2007.

За таких обставин суди дійшли висновку, що заборгованість відповідача за спірним договором від 01.08.2007 становить 111839грн., виходячи з такого розрахунку: 540839грн. - 354000грн.- 75000грн. = 111839грн.

Вищий господарський суд України не може погодитися з переконливістю висновків судів попередніх інстанцій.

Як було встановлено вище, додатковою угодою №1 до договору б/н від 01.08.2007 "Домовленість про планування розрахунків" сторони внесли зміни до п. 4 договору, та узгодили, що в оплату товару включається залишок авансу за 2007 рік, тому заборгованість складає 546000грн. -113800грн. = 432200грн.

Однак, місцевий господарський суд не прийняв до уваги вказану додаткову угоду і не дав їй правової оцінки при вирішенні спору.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи остаточний розрахунок суми, яка підлягає стягненню, виходив з суми заборгованості в розмірі 540839грн., при цьому не обґрунтовуючи, у зв’язку з якими обставинами суд не прийняв до уваги умови додаткової угоди щодо суми боргу в розмірі 432200грн.

Таким чином, за наявності суперечливих матеріалів справи щодо суми заборгованості, судами попередніх інстанцій під час підготовки справи до розгляду та у процесі її розгляду всупереч вимогам Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не було зобов’язано сторони спільно провести звірку розрахунків за поставлену продукцію та подати суду акт взаємозвірки, підписаний посадовими особами сторін. Ця обставина стала однією з підстав для недостатньо обґрунтованого висновку господарських судів щодо спірної суми боргу.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст.ст. 43, 47, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, –

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2009 року та рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2009 року у справі №26/217 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.