Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дочірнє підприємство " Авіком Рівне" звернулося до господарського суд Львівської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Калина Лтд",про визнання недійсним пункт 7.2. генерального договору № КА-2828 купівлі - продажу нафтопродуктів від 15.08.2008р., укладеного між Закритим акціонерним товариством "Калина Лтд", та Дочірнім підприємством "Авіком Рівне".

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.10.2010 р. у справі № 29/128(10) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з винесеним рішенням Дочірнє підприємство "Авіком Рівне" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Львівської області від 12.10.2010 р. у справі 29/128(10), ухвалити нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги Дочірнього підприємства "Авіком Рівне".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2010р., рішення господарського суду Львівської області від 12.10.2010 р. у справі №29/128(10) залишено без змін, апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Авіком Рівне" без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Дочірнє підприємство "Авіком Рівне", звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду області від 16.12.2010 р. та рішення господарського суду Львівської області від 12.10.2010 р. по справі № 29/128 (10), ухвалити нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги Дочірнього підприємства "Авіком Рівне" аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 203, 215, 546, 548, 549 611 Цивільного кодексу України (435-15) , ст. ст. 199, 231, Господарського кодексу України (436-15) , ст. ст. 43, 105, 107, 111-3, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Представник позивача в судове засідання касаційної інстанції не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представника позивача.

В судовому засіданні 01.03.2011 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

15.08.2008року між ЗАТ "Калина-Лтд" (продавець по договору, відповідач у справі) та ДП "Авіком-Рівне" (покупець по договору, позивач у справі) було укладено генеральний договір №КА-2828 купівлі-продажу нафтопродуктів, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити нафтопродукти відповідно до умов договору та додатковими угодами до нього (а.с.7-11).

Відповідно до п.7.2. договору, за повну або часткову несплату або несвоєчасну оплату вартості отриманого товару покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 100грн. за кожну тону поставленого, але неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару.

Згідно п.7.3. договору, у випадку несплати, або несвоєчасної оплати вартості отриманих нафтопродуктів, покупець оплачує продавцю додатково до штрафу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати товару, від вартості неоплачених або несвоєчасно оплачених нафтопродуктів за кожний день прострочки платежу.

Вважаючи, що п.7.2. договору суперечить нормам чинного законодавства, оскільки умовами договору передбачено подвійну відповідальність у вигляді штрафу та пені за одне правопорушення - несплату чи несвоєчасну сплату вартості отриманого товару, ДП "Авіком-Рівне"звернулось з позовом про визнання даного пункту договору недійсним.

Проте, суд першої та апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви виходячи з такого.

Відповідно до от. 16 ЦК України (435-15) , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним. Положення аналогічного змісту містяться і у ст. 20 ГК України.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Для визнання недійсним оспорюваних умов договору необхідним є доведення, яким вимогам закону не відповідає така умова, з врахуванням наступного:

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Із змісту наведених правових норм вбачається, що сторони вправі самостійно врегулювати договірні відносини на обраних та погоджених ними умовах, зокрема, й у спосіб, обраний в даному випадку.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов (пунктів) договору, оскільки вказаний договір містить предмет договору, ціну та порядок розрахунків, строк і порядок поставки-прийому товару, строк дії договору, підписаний сторонами та скріплений печатками товариств. Серед інших умов договору, сторони погодили і умови щодо відповідальності, зокрема, позивача, у разі порушення ним умов договору стосовно строків оплати за поставлений товар, та право відповідача на стягнення з позивача у разі прострочення ним виконання грошового зобов'язання, штраф у розмірі 100грн. за кожну тону поставленого і неоплаченого чи несвоєчасно оплаченого товару та пені у розмірі подвійної облікової ставки (п. п.7.2., 7.3. договору).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Глава 49 Цивільного кодексу України (435-15) закріплює ряд видів забезпечення виконання зобов'язань, серед яких, зокрема, штраф, неустойка.

Правова природа способів забезпечення виконання зобов'язань скерована на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін зобов'язання (насамперед кредитора), належного його виконання, а також меті усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, сторони - позивач та відповідач, будучи вільними у визначенні умов договору купівлі-продажу, добровільно узгодили та передбачили у договорі такі способи забезпечення виконання зобов'язань як стягнення з покупця (позивача) штрафу та пені за порушення виконання зобов'язання за укладеним сторонами договором, що в силу наведених норм цивільного законодавства, є правомірним та таким, що кореспондується із відповідним законодавством, яким регулюються дані правовідносини.

За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального права, доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі рішення. У зв’язку з наведеним колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2010 року по справі №29/128(10).

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1.Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Авіком Рівне" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2010 року по справі №29/128(10) залишити без задоволення.

2.Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2010 року по справі №29/128(10) залишити без змін.