Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

12.04.2010 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про стягнення 80 000, 00 дол. США.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2010 у справі № 18/268 (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 (колегія суддів у складі: Григорович О.М. –головуючий суддя, судді Гольцова Л.А., Рябуха В.І.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 у справі № 18/268.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків.

Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення .

1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою; 4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Положеннями ст. 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Необхідною умовою для відшкодування збитків є наявність між сторонами укладеного договору, порушення зобов’язань за яким могло б завдати збитки та наявність складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина порушника.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а у разі відсутності, хоча б одного з них –відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Вимоги, що пред’являються до доказів, визначені ст. 34 ГПК України. Згідно із приписами вказаної норми, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При прийнятті судових рішень у справі місцевий та апеляційний господарські суди, згідно з приписами статей 22, 525, 526, 611, 623, 629, 1166, 1191 ЦК України та статей 193, 224 ГК України на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, беручи до уваги умови договору № uэ-191 від 20.02.2008 разом з додатками до нього, дійшли обґрунтованого висновку, що Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" не підтвердило відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України наявність підстав для стягнення з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 80 000, 00 дол. США.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено клопотання Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про витребування доказів відхиляються колегією суддів суду касаційної інстанції, оскільки в порушення приписів ст. 38 ГПК України позивач не надав всі необхідні відомості, передбачені ст. 38 ГПК України, для витребування зазначених у клопотанні доказів.

Крім того, не заслуговують на увагу посилання скаржника на те, що господарський суд першої інстанції з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи мав призначати судову експертизу, адже, призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду (ст.ст. 41, 42 ГПК України).

Всі інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у судових рішеннях, що оскаржуються. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційні скарги не відповідають вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Отже, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідає встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 у справі № 18/268 залишити без змін.