Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш"

за участю представників сторін:

від позивача –не з’явився

відповідача –не з’явився

У грудні 2008 року акціонерне товариство закритого типу Харківський лакофарбовий завод "Червоний хімік" звернулось до господарського суду із позовом до "Азовзагальмаш" про стягнення 763 646,65 грн. заборгованості за поставлену на підставі видаткових накладних продукцію, з яких 616 761,00 грн. основного боргу, 33 176,57 грн. трьох відсотків річних, та 113 709,08 грн. інфляційних втрат (згідно із заявою про уточнення позовних вимог, поданої 31.08.2010 року).

Рішенням господарського суду Донецької області від 13 жовтня 2010 року (суддя –О.Іванченкова), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27 грудня 2010 року (головуючий –Т.Шевкова, судді –Г.Діброва, Л.Чернота), позов задоволено. Стягнено з відповідача 616 761,00 грн. основного боргу, 33 176,57 грн. трьох відсотків річних, 113 709,08 грн. інфляційних втрат та судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права просить рішення господарського суду Донецької області від 13 жовтня 2010 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27 грудня 2010 року скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові.

Обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Частина 1 статті 207 ЦК України встановлює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивач на підставі видаткових накладних у період з 21.08.2008 року по 15.09.2008 року здійснив відповідачу поставку товару загальною вартістю 646 761,00 грн.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується наявними у матеріалах справи копіями довіреностей на отримання матеріальних цінностей.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Листом № 04-08 від 10.10.2008 року продавець звернувся до покупця із вимогою оплати вартості поставленого товару у розмірі 646 761,00 грн. Дану вимогу відповідач отримав 03.11.2008 року, про що свідчить подане позивачем повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В ході розгляду даного спору відповідачем, в порядку визначеному статтями 33, 34, 36 ГПК України, докази, що підтверджують факт виконання даного грошового зобов`язання, не надавались.

Так, матеріали справи свідчать про те, що покупець оплатив поставлений товар частково у розмірі 30 000,00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком господарських судів щодо правомірності заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 616 761,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 113 709,08 грн. і трьох відсотків річних у розмірі 33 176,57 грн. є законним і відповідає обставинам справи.

Посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги матеріалами справи не підтверджуються, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим і апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 13 жовтня 2010 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27 грудня 2010 року у справі за № 36/241 –без змін.