Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Оскарженою ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.01.2011р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –Сотніков С.В., судді Дзюбко П.О., Сулім В.В.) відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу залишено без розгляду.

У касаційній скарзі відповідач просить суд скасувати цю ухвалу суду, а справу передати до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування і порушення апеляційним судом норм процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує, що вона є необґрунтованою.

Учасники судового процесу не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи Приватному підприємству "Царина" у задоволенні клопотання про відновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду та залишаючи без розгляду з цих підстав апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з урахуванням приписів статей 53, 93 Господарського процесуального кодексу України відсутні правові підстави вважати, що строк на подання апеляційної скарги пропущено з поважних причин.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що заявник належним чином повідомлявся місцевим господарським судом про час та місце розгляду справи 13.08.2009р., що підтверджується підписом особи, яка на той час була керівником підприємства –ОСОБА_3, на повідомленні про вручення поштового відправлення. Про те, ця особа у судове засідання не з’явилась, клопотань про відкладення не заявляла, уповноваженого представника у суд не направила, протягом більше року заявник розглядом справи не цікавився, а з апеляційною скаргою звернувсь більше ніж через рік з моменту прийняття оскарженого рішення.

Із змісту статті 53 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк за заявою сторони або з власної ініціативи лише за наявності поважних причин пропуску цього строку.

У касаційній, так і у апеляційній скарзі не наведено доводів, за яких у суду касаційної інстанції були б правові підстави вважати, що строк на подання апеляційної скарги був пропущений з поважних причин, а за наведених вище обставин відсутні такі підстави вважати, що були об’єктивно непереборні обставини, тобто такі, що не залежали від волі цієї особи, які б могли бути визнані поважними причинами пропуску цього строку.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції свою ухвалу мотивував також і тим, що з урахуванням Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , та приписів статті 93 частини 2 Господарського процесуального кодексу України, відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а апеляційна скарга подана поза межами цього граничного строку.

Між тим, такі висновки суду апеляційної інстанції є незаконними виходячи з наступного.

Як вбачається, усі положення пункту 2 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) стосуються порядку оскарження судових рішень, прийнятих у кримінальних і цивільних справах, пунктом 1 цих положень визначено період, у який мав утворюватись Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, та повноваження Верховного Суду України до початку діяльності створюваного суду, у пункті 3 визначено межі дії цього Закону (2453-17) стосовно суддів Верховного Суду України, пунктом 4 визначено дату та порядок ліквідації Військових судів, пунктом 5 визначено період, протягом якого голови судів та їх заступники, а також судді, які виконують обов'язки голови суду, здійснюють свої повноваження, у пункті 6 визначено строки і порядок висунення та обрання кандидатів у делегати на конференцію суддів загальних судів, організаційні питання її проведення і повноваження, у пункті 7 передбачено формування кваліфікаційної комісії суддів України та питання подальших дій відповідних кваліфікаційних комісій суддів, пунктом 8 визначено терміни повноважень членів Вищої ради юстиції, призначених на посади до набрання чинності цим Законом (2453-17) , у пункті 9 передбачено питання діяльності голови Державної судової адміністрації України та його заступників, пунктом 10 передбачено формування Національної школи суддів України, пункт 11 стосується визначення стажу роботи на посаді судді, щодо суддів, що призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом (2453-17) , пункт 12 стосується вимог щодо наявності стажу роботи для зайняття посади судді в апеляційному, вищому спеціалізованому суді, Верховному Суді України щодо суддів, які обіймають ці посади на день набрання чинності цим Законом (2453-17) , пункт 13 стосується введення автоматизованої системи документообігу суду, у пункті 14 містяться приписи для Кабінету Міністрів України щодо дій, які він має вчинити у зв’язку з прийняттям цього Закону (2453-17) , а у пункті 15 - відповідні рекомендації Державній судовій адміністрації України.

Відтак вбачається, що усі положення пункту 2 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) стосуються порядку оскарження судових рішень, прийнятих у кримінальних і цивільних справах, а інших присів, які б вказували щодо такого порядку оскарження судових рішень, прийнятих господарськими судами, не міститься.

Таким чином у суду апеляційної інстанції не було правових підстав застосовувати до спірних правовідносин приписи статті 93 частини 2 Господарського процесуального кодексу України, які на час їх застосування втратили чинність.

Про те, з урахуванням викладеного, неправильне застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , та статті 93 частини 2 Господарського процесуального кодексу України, які на час їх застосування втратили чинність, не призвели до прийняття неправильного судового рішення, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Царина" залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 04.01.2011р. у справі №02/2029 Господарського суду Черкаської області –без змін.