816/670/16 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість - 26.02.2019 Прийняття

10 травня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпродснекгруп" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу від 20 квітня 2016 року № 0001041400, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 25202 грн за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 12602 грн 50 коп., з мотивів безпідставності його прийняття.

12 липня 2016 року постановою Полтавського окружного адміністративного суду позов Товариства задоволено, визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення податкового орану від 20 квітня 2016 року № 0001041400, з мотивів правомірності формування Товариством податкового кредиту у січні 2015 року за фактом придбання маркетингових послуг.

11 жовтня 2016 року постановою Харківського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року, прийнято нову постанову, якою залишено без задоволення позов Товариства, з мотивів доведеності податковим органом податкового правопорушення обумовленого складанням первинних документів, які за висновком суду апеляційної інстанції не можуть слугувати належною підставою для формування даних податкового обліку, тоді як реальність операцій з поставки маркетингових послуг позивачеві у рамках господарських правовідносин з Приватним підприємством "Орім", та зв'язок цих послуг з господарською діяльністю позивача документально не підтверджується.

15 листопада 2016 року Товариством подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, постанову суду першої інстанції залишити в силі в повному обсязі.

09 грудня 2016 року податковим органом подані до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу Товариства, яким відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

16 листопада 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувана справа №816/670/16 з Полтавського окружного адміністративного суду.

13 грудня 2016 року справа №816/670/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

19 лютого 2018 року справа №816/670/16 та матеріали касаційного провадження №К/9901/25314/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 36333544, перебуває на податковому обліку з 15 квітня 2009 року, є платником податку на додану вартість з 30 квітня 2009 року.

Податковим органом у березні 2016 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань достовірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01 січня 2015 року по 31 січня 2015 року, результати якої викладені в акті перевірки від 07 квітня 2016 року №75/16-24-22/36333544 (далі - акт перевірки).

Керівником податкового органу 20 квітня 2016 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0001041400, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 25202 грн за порушення позивачем, як платником податку на додану вартість положень підпунктів 198.2, 198.3 статті 198, підпункту і) пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 12602 грн 50 коп. на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем, як замовником за договором від 01 січня 2015 року №149 укладеним з Приватним підприємством "Орім", як виконавцем отримано маркетингові послуги на загальну суму 126025 грн, за наслідками чого отримано три податкові накладні за якими Товариством сформований податковий кредит у сумі 25205 грн у січні 2015 року.

На підтвердження факту отримання від Приватного підприємства "Орім" зазначених вище послуг позивач надав копії податкових накладних, а саме від 19 січня 2015 року № 225 на надання послуг з визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, обробки результатів маркетингового дослідження та надання звіту на загальну суму 38300,00 грн, у тому числі податку на додану вартість у розмірі 6383,33 грн, від 19 січня 2015 року № 226 на надання послуг з проведення телефонного опитування респондентів та визначення об'єму продажу товарів в торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні на загальну суму 25230,00 грн, у тому числі податку на додану вартість у розмірі 4205,00 грн., від 26 січня 2015 року № 81 на надання послуг з обробки результатів маркетингового дослідження та надання звіту на загальну суму 87700,00 грн., у тому числі податку на додану вартість у розмірі 14616,67 грн.

Також позивачем надано копії актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31 січня 2015 року № 004567 на проведення телефонного опитування респондентів, визначення об'єму продажу товарів в торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні, визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, обробки результатів маркетингового дослідження та надання звіту, звітів про надані послуги.

Оцінюючи спірні операції суди попередніх інстанцій висновувалися на доведеності чи недоведеності факту отримання маркетингових послуг.

Суд здійснюючи касаційний перегляд висновується на такому.

Положеннями пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, на які посилається податковий орган як на підставу прийняття податкового повідомлення-рішення, надано право платнику податків віднести до складу податкового кредиту, серед іншого, сум податку на додану вартість, що сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.

Пунктами 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України регламентовано порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що витрати для цілей формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Висновок про реальність господарських операцій у цій справі зроблено судами попередніх інстанцій по різному.

Суд апеляційної інстанції за наслідком дослідження первинних документів та оцінки їх відповідності вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України дійшов до висновку, що акти здачі приймання-виконаних робіт, які долучені до матеріалів справи, не розкривають зміст господарської операції з надання контрагентом позивача маркетингових послуг (кількість опитуваних осіб, періоди, результати визначення динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, назви продукції, що приймала участь у дослідженні, кількісний показник об'єму продажу товарів у торгівельних точках, тощо), містять лише загальне найменування робіт (послуг) без жодної їх деталізації.

Окрім того, такі кількісні та якісні показники не були визначені сторонами ані в договорі, ані в додатках до вказаного договору, що дає підстави дійти висновку про невизначеність між сторонами договору порядку формування вартості послуг.

За висновком суду апеляційної інстанції позивачем не надано доказів, що надані ним документи відображають результати вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, визначення об'єму продаж товарів торгівельних точках, а також вплив таких результатів на умови договорів, укладених у подальшому позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет", тобто доказів досягнення розумної економічної мети завдяки взаємовідносинам з Приватним підприємством "Орім".

Суд апеляційної інстанції встановив, що з матеріалів справи не вбачається взаємозв'язку між отриманими Товариством позивача послугами з розміщення продукції на торгових об'єктах, з передпродажної підготовки, дослідження торгових марок, інформацію - маркетинговими послугами, послугами з логістичної обробки товарів, з реклами результатами його господарської діяльності.

Позивачем не надано доказів щодо фактичного отримання маркетингових послуг на виконання умов договору, хоча на цьому наголошував податковий орган в акті перевірки, в запереченнях на адміністративний позов та в апеляційній скарзі.

Відповідно до пункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчення ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Склад витрат, засади методологічного формування інформації про витрати підприємства в бухгалтерському обліку та її розкриття у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (z0027-00) , зареєстрованим Міністерством юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248 (z0027-00) , є нормативно - правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, підлягає застосуванню у межах спірних відносин за положенням статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - ПС(Б)О 16).

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для якого вони здійснені, про що зазначено пунктом 7 ПС(Б)О 16.

За положеннями пункту 17 та 19 ПС(Б)О 16 витрати на збут включають серед витрат, пов'язаних з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), витрати на дослідження ринку (маркетинг).

Відтак, лише послуги, які забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчення ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків можуть визнаватися маркетинговими у розумінні пункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. При цьому первинні документи, надані платником податків на підтвердження реальності отримання таких послуг повинні відповідати вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, Положенню № 88.

До маркетингових послуг відносяться, зокрема, але не виключно, послуги із розміщення продукції в місцях продажу, вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту; унесення продукції (робіт, послуг) до інформаційних баз продажу;

збирання та поширення інформації про продукцію (роботи, послуги).

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в акті про надання послуг та в наданому звіті не відображено складу і характеру наданих послуг, не вказано місце і дати їх надання, а також не зазначено, у чому виражається їх результат.

Оцінюючи інформацію, наведену в звітах про виконані послуги (проведене дослідження), слід виходити з того, що метою таких послуг є отримання маркетингової інформації у вигляді характеристики ринку, висновків і рекомендацій для подальшого впровадження в господарську діяльність і, відповідно, досягнення поставлених цілей і завдань.

Оскільки витрати замовника на маркетинг є витратами на збут, то відповідно до пункту 7 П(С)БО 16 такі витрати визнаються в періоді їх здійснення й обліковуються за дебетом рахунка 93 "Витрати на збут" у кореспонденції з відповідними рахунками та субрахунками.

Суд визнає, що позивачем не надано належних доказів використання маркетингових послуг як витрат на збут шляхом їх віднесення до складу собівартості реалізованої продукції, що спростовує докази їх використання в господарській діяльності в оподаткованих операціях Товариства.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Позивач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із його контрагентом, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд вважає, що встановлені податковим органом податкові правопорушення доведені ним під час апеляційного перегляду, що обумовлює правомірність визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій з цього податку і як наслідок унеможливлює прийняття позиції позивача про протиправність прийнятого ним спірного податкового повідомлення - рішення.

Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.