817/1605/16 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб власників транспортних засобів - 15.07.2019 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 (головуючий суддя - Шидловський В.Б., судді: Капустинський М.М., Мацький Є.М.) у справі № 817/1605/16 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2016 №29946-13.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 23.12.2016 позов залишив без задоволення.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 02.03.2017 скасував судове рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області від 25.08.2016 №29946-13. Стягнув з бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 1157,52 грн. та документально підтверджені витрати на правову допомогу в сумі 1500 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Рівненська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 67 Конституції України, пункту 267.1, підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Рівненською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.08.2016 №29946-13 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік в сумі 25000 грн.

В обґрунтування підстав для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення від 25.08.2016 №29946-13 податковий орган посилався на те, що ОСОБА_1 у звітному періоді був власником транспортного засобу - легкового автомобіля марки TOYOTA моделі Highlander, з об`ємом двигуна 3456 куб. см., 2013 року випуску, а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку в 2016 році.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що при прийнятті оскаржуваного акта індивідуальної дії податковий орган обґрунтовано керувався тим, що позивач у звітному періоді був власником легкового автомобіля, який використовувався до 5 років і мав об`єм двигуна понад 3000 куб.см., що згідно з чинним на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення рішенням Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 27.01.2015 №720 "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку" був об`єктом оподаткування.

Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове - про задоволення позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2016 №29946-13, суд апеляційної інстанції виходив з того, що справляння транспортного податку у 2016 році є правомірним за умови прийняття органом місцевого самоврядування на 2016 рік рішення щодо встановлення такого місцевого податку в узгодженості з положеннями підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2016) - об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Оскільки у розглядуваній ситуації Великожитинською сільською радою Рівненського району Рівненської області у порушення пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 № 909-VIII (909-19) не переглянуто рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік, то справляння транспортного податку у 2016 році є незаконним. При цьому, суд вказав, що застосування податковим органом при нарахуванні позивачу податкового зобов`язання з транспортного податку за 2016 рік положень Податкового кодексу України (2755-17) в питанні визначення ознак об`єкта оподаткування за правилами, які втратили чинність з 01.01.2016, є безпідставним.

Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, слід враховувати таке.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014 (71-19) , яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Положеннями підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом № 909-VIII від 24.12.2015 (909-19) ) визначено, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно з підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Транспортний податок був встановлений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (71-19) , який набрав чинності 01.01.2015, отже, у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення транспортного податку.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що Великожитинською сільською радою Рівненського району Рівненської області прийнято рішення від 27.01.2015 №720 "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку", яким затверджено Положення про транспортний податок в частині транспортного податку (додаток до рішення).

Пункт 2.2 вказаного Положення кореспондується з абзацом 1 підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом № 909-VIII від 24.12.2015 (909-19) ) - об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, з урахуванням змін згідно із Законом № 909-VIII від 24.12.2015 (909-19) ) до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду, до початку наступного бюджетного періоду.

В свою чергу, виходячи з положень підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно з підпунктами 12.3.1, 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Відповідно до положень пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Також Податковим кодексом України (2755-17) встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов`язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов`язковим.

Так, згідно з підпунктом 12.3.5 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. Законом України № 909-VIII від 24.12.2015 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (909-19) , який набрав чинності 01.01.2016, було внесено зміни до Податкового кодексу України (2755-17) , у зв`язку з чим підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, а саме: "об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року".

При цьому, ставка податку у розмірі 25000 гривень залишилась така ж.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 № 909-VIII (909-19) рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Великожитинською сільською радою Рівненського району Рівненської області не вносилися зміни до чинного рішення від 27.01.2015 №720 "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку", зокрема щодо об`єкта оподаткування транспортним податком.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що автомобіль, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, відноситься до об`єктів оподаткування у 2016 році у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин рішення Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 27.01.2015 №720 "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку", оскільки використовується до 5 років (рік випуску 2014) та має об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см (об`єм двигуна 3456 куб. см.), з огляду на що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним.

При цьому, невиконання Великожитинською сільською радою Рівненського району Рівненської області рекомендацій пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII (909-19) щодо перегляду рішення про встановлення транспортного податку на 2016 рік у відповідності до положень абзацу 1 підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2016 по 31.12.2016) не є підставою не справляти з позивача транспортний податок за 2016 рік на підставі чинного рішення органу місцевого самоврядування.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції скасував постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.12.2016, яка відповідає закону.

Згідно зі статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.