Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 звернулись до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба народів" про визнання їх виключеними зі складу товариства з моменту подачі заяви про це 20.05.04 та стягнення на користь ОСОБА_4 50520,87 грн., ОСОБА_5 –17731,89 грн., ОСОБА_6 –99742,19 грн., ОСОБА_7 –79793,73 грн., що включають частки в статутному фонді товариства, інфляційні втрати за невиплату цих сум, 3% річних від розміру часток у статутному фонді товариства за п'ять років не проведення розрахунку, неодержаний прибуток за 2004 рік і 3% річних з суми прибутку за весь період непроведення розрахунку (з урахуванням уточнення).

Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою від 23.09.09 Вищий господарський суд України судові рішення в справі скасував, направивши її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням від 28.09.10 господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А.), яке залишено без змін постановою від 15.11.10 Севастопольського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Борисової Ю.В. –головуючого, Голика В.С., Плута В.М.), позовні вимоги задоволено в частині стягнення з відповідача вартості часток майна товариства у зв'язку з виходом зі складу учасників на користь ОСОБА_5 –8374,56 грн., ОСОБА_6 –47106,90 грн., ОСОБА_4 – 24076,86 грн., ОСОБА_7 –37685,52 грн., а в решті позову відмовлено.

Ухвалою від 28.01.11 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних судових рішень в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняття нового рішення про задоволення позову повністю.

Касатор доводить невідповідність висновків попередніх судових інстанцій законодавству, що регулює право учасника господарського товариства на пропорційну частку вкладу, прибуток та інфляційні втрати при виході зі складу учасників товариства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі заяв від 03.03.2000 позивачі стали учасниками Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба народів", передавши як внесок до статутного фонду товариства належні їм майнові паї КСП "Агрофірма-колгосп "Дружба народів".

Відповідно до свідоцтв про право власності на частку в статутному фонді товариства відповідача, виданих 07.01.02, ОСОБА_5 володіє часткою в сумі 6623,46 грн. (0,0120%), ОСОБА_6 –35700,90 грн. (0,0647%), ОСОБА_4 –28815,85 грн. (0,033%), ОСОБА_7 –18400,50 грн. (0,0522%).

20.05.04 позивачі звернулись до відповідача із нотаріально посвідченими заявами про вихід зі складу учасників товариства та виплату їм в грошовій формі вартості частки майна, пропорційної їх часткам у статутному капіталі товариства.

Рішенням загальних зборів учасників відповідача від 31.07.04, оформленим протоколом зборів №7, позивачі виключені зі складу товариства згідно наданих заяв, а в задоволенні заяв про виділення майнового паю в грошовій формі відмовлено, виділено в рахунок майнового паю частки зі статутного фонду згідно з затвердженим переліком "На першочергове отримання частки зі статутного фонду товариства при виході".

При здійснені нового розгляду справи ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим призначена додаткова судово-економічна експертиза, якою встановлено, що частка ОСОБА_4 в фактичному розмірі Статутного фонду відповідача на момент виходу зі складу учасників товариства складала 0,023%, а вартість його частки в майні товариства складає 24076,86 грн., відповідно, частка ОСОБА_5 –0,008% вартістю 8374,56 грн., частка ОСОБА_6 –0,045% вартістю 47106,90 грн., частка ОСОБА_7 –0,036% вартістю 37685,52 грн.

Відповідачем вказані висновки експертизи не спростовано, тому суди задовольнили вимоги позивачів у частині стягнення вказаних сум коштів.

У частині ж вимог позивачів про стягнення з відповідача прибутку товариства за 2004 рік суди виходили з того, що згідно з п. 35 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" (v0013700-08) господарські суди вправі приймати рішення щодо виплати акціонеру (учаснику) частки прибутку (дивідендів) лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням (ст.ст. 10, 41, 59 Закону України "Про господарські товариства", ст. 158 ЦК України). У разі, якщо загальні збори прийняли рішення не розподіляти прибуток товариства, господарський суд не може підміняти вищий орган управління товариства і втручатися у господарську діяльність товариства.

Позивачами не доведено обставини наявності рішення загальних зборів товариства про розподіл прибутку відповідача та сплату дивідендів. Навпаки, судами встановлено, що загальними зборами учасників товариства постійно приймались рішення про спрямування прибутку підприємства на його соціально-економічний розвиток.

Матеріалами справи підтверджується, що при проведенні судової експертизи досліджено баланси відповідача, протоколи загальних зборів його учасників, а при розрахунку вартості частки врахований нерозподілений прибуток, що спростовує твердження касатора про безпідставну відмову суду в задоволенні вимог позову в зазначеній частині.

В частині вимог про стягнення сум інфляційних втрат, 3% річних від розміру часток у статутному фонді товариства за п'ять років непроведення розрахунку, стягнення суми прибутку (дивідендів), 3% річних за весь час непроведення розрахунку від цієї суми, інфляційних втрат від неодержаного прибутку, попередні судові інстанції зазначили, що виплата вартості майна товариства при виході його учасника не є договірними зобов'язаннями товариства, тому відповідальність, передбачена законом за порушення грошового зобов'язання, не може бути застосована.

Заперечуючи проти вказаних висновків, касатор доводить, що з моменту виходу позивачів зі складу учасників відповідача у нього виникли грошові зобов'язання та їх прострочення тягне наслідки, передбачені у ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права –це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Проаналізувавши положення ст.ст. 173, 176 ГК України судова колегія вважає, що між позивачами та відповідачем існували організаційно-господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Доводи касатора щодо існування між ним і відповідачем прострочених грошових зобов'язань згідно зі ст.ст. 509, 625 ЦК України слід визнати безпідставними за відсутністю в організаційно-господарських зобов'язаннях ознак дій, передбачених у понятті грошового зобов'язання, оскільки у організаційно-господарських зобов'язаннях учасник господарського товариства є одночасно кредитором, боржником і власником частки пайового фонду в межах розміру його паю.

Відповідно до п.п. 21, 22, 24 Установчого договору відповідача уставний фонд цього господарського товариства формується за рахунок валових активів реорганізованого КСП АФК "Дружба народів", вартість вкладів визначається за домовленістю учасників товариства з правом зміни пайового фонду також за рішенням учасників.

Позивачі за умовами п. 27 Установчого договору внаслідок добровільного виходу зі складу господарського товариства мають право на повернення вкладу за заявою, в якій має бути визначена форма вкладу, що бажає отримати колишній учасник товариства. Відтак обов'язок повернення вкладу не має визначення грошового зобов'язання і момент прострочення такого зобов'язання заснований не на зобов'язаннях господарського товариства перед учасником товариства, а на зобов'язаннях ухвалити відповідне рішення його засновниками на загальних зборах.

Оскільки ст. 625 ЦК України не регулює зобов'язання учасників господарського товариства у майнових відносинах між ними, положення цієї норми, не поширюється на корпоративні відносини з урахуванням того, що положення ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" (спеціального законодавства) не передбачають майнову відповідальність за невиплату пайового фонду.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.10 у справі №2-8/5711.1-2009 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.