826/15040/16 Про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні громадянина біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - 20.02.2019 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 - представника позивача ОСОБА_1, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Смолія І.В., суддів: Федорчук А.Б., Мазур А.С.) та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Степанюка А.Г.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №447-16 від 22 серпня 2016 року про відмову у визнанні громадянина ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначено, що позивач дійсно зазнав дискримінації та переслідувань в країні походження Судані. Його плем'я "Берті" перебуває у постійному конфлікті із племенами, які підтримують дії влади, як наприклад, плем'я Джанджавід, і між ними відбувається кровна помста. Посилається на те, що відповідач взагалі не поцікавився ситуацією у країні походження позивача.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 25 липня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним та прийняте з урахуванням всіх обставин справи, що впливають на можливість надання позивачу статусу біженця. Позивачем надано неправдоподібні та суперечливі пояснення щодо загрози повернення до Судану. Позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та наявності підстав для прийняття Державною міграційною службою України відповідного рішення.

5. Ухвалою Окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року виправлено технічну описку, допущену у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2017 року, а саме з помилково зазначеної дати судового рішення " 03 серпня 2017 року" виправлено на правильну " 25 липня 2017 року".

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6. 02 листопада 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2017 року - залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2017 - залишити без змін.

7. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. 17 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 - представника позивача ОСОБА_1.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 - представника позивача ОСОБА_1, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року.

9. Представник Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

10. 06 березня 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

11. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (представник позивача у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

ОСОБА_2 - представник позивача ОСОБА_1, зазначає, що суди попередніх інстанцій при прийнятті судових рішень не звернули увагу на реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - до Судану. Наголошує на тому, що шукач притулку не повинен щось доводити, а замість того він має обґрунтувати своє звернення. Суди як і ДМС України не наводять жодного доказу на спростування фактів заявлених позивачем. Лише особисті сумніви працівника міграційної служби викладені у висновку. Крім того, інформація по країні походження не була досліджена.

12. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача та третьої особи у справі):

Представник Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві посилається на те, що рішення №447-16 від 22 серпня 2016 про відмову у визнанні громадянина ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законним та обґрунтованим. Зазначає, що на запитання про причини виїзду з країни постійного проживання позивач спочатку вказав, що йому надали документ, де вказано, що він має покинути Судан, а вже на друге запитання стосовно загрози у випадку повернення до своєї країни зазначив, що написав розписку про те, що не покине Судан. Будь-яких доказів щодо існування згаданих документів стосовно видворення чи заборони виїзду позивачем надано не було.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Судану, народився в м. Омдурман, Судан, неодружений. За національністю - суданець, віросповідання - іслам. В період з 2010 року по 2015 рік навчався в Національному фармацевтичному університеті м. Харкова, має вищу освіту.

14. 21 грудня 2015 року громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У вказаній заяві зазначав, що був змушений покинути країну свого походження, з огляду на його участі у в студентській соціальній організації "Сини Дарфуру". Крім того, його плем'я "Берті" перебуває у постійному конфлікті із племенами які підтримують дії влади.

15. За результатами розгляду даної заяви та вивченням матеріалів особової справи, Головним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві складено висновок від 13 січня 2016 року щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та прийнято наказ від 13 січня 2016 року №32 "Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина ОСОБА_1 ".

16. Як вбачається з протоколів співбесід від 06 січня 2016 року та 19 травня 2016 року, позивачу було запропоновано більш докладно розповісти про причини виїзду з країни постійного проживання. ОСОБА_1 зазначав, що він покинув Судан через побоювання арешту. У 2003 році у нього почалися проблеми з поліцією та владою, а саме співробітники поліції прийшли та забрали його з інституту та почали бити, тому він вирішив покинути країну походження. Такі дії поліцейських викликані тим, що він відноситься до племені "Берті". Крім того у поліції йому надали документ де написано, що він повинен покинути країну. У 2009 році за допомогою свого родича позивач виїхав з Судану до Єгипту, де перебував три місяці, відпочивав та приходив в себе. Потім виїхав у Саудівську Аравію, де перебував цілий рік та працював. У 2010 році зробив собі візу студента та прибув до України.

17. Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві складено висновок від 10 серпня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_1.

18. З урахуванням вищезазначеного висновку, Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22 серпня 2016 року №447-16.

19. Не погоджуючись з рішенням позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

20. Конституція України (254к/96-ВР) .

20.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

21.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

21.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

22. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI (3671-17) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

22.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

22.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

22.3. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

22.4. Частина шоста статті 8. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

22.5. Частина сьома статті 8. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

22.6. Частина перша статті 12. Рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

23. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

23.1. Пункти 45. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

23.2. Пункт 62. Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

23.3. Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

24. Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року №8043/04.

24.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

25. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" (v_001760-09) (зі змінами та доповненнями).

25.1. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

27. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

28. Як правильно досліджено судами попередніх інстанцій, позивачем були надані суперечливі відомості стосовно причин виїзду з країни походження. У заяві-анкеті від 21 грудня 2015 року ОСОБА_1 зазначав, що основною причиною його виїзду з Судану було безпосереднє членство у студентській організації університету "Сини Дарфуру", діяльність якої не подобалась провладним студентським організаціям. Однак під час проведених співбесід 06 січня 2016 року та 19 травня 2016 року, позивач зазначав про іншу причину виїзду - проблеми з правоохоронними органами, у зв'язку з його належністю до племені "Берті", яке перебуває у конфлікті з владою Судану. Твердження позивача стосовно причини виїзду з країни походження суперечать одне одному, у зв'язку з чим не можуть вважатися правдоподібними.

29. Окрім того, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що до свого приїзду в Україну позивач певний час перебував у таких країнах як Єгипет та Саудівська Аравія. Після чого вирішив виїхати до України на навчання, а не з причини переслідувань.

30. Також, слід зазначити, що у позивача у Судані залишилася родина, яка згідно з інформацією наданою ОСОБА_1 у своїй заяві-анкеті від 21 грудня 2015 року, наполягала, щоб після отримання першої освіти позивач повернувся до рідного міста Мелліт. Жоден з родичів ОСОБА_1 не постраждав від міжетнічного конфлікту. Дана обставини свідчить про те, що родина позивача знаходиться у безпечному місці.

31. Вищенаведені обставини спростовують посилання касатора на те, що у разі повернення позивача на батьківщину, йому загрожує небезпека. Судами правильно встановлено, що ні під час перебування на Батьківщині, ні перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

32. Безпідставними є посилання касатора на те, що оскаржуване рішення прийнято без урахування інформації по країні походження позивача, оскільки вказана інформація була досліджена у висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10 серпня 2016 року.

33. З дослідженої інформації по країні походження позивача в контексті обставин справи вбачається, що наслідки міжетнічного конфлікту в Республіці Судан успішно долаються.

34. У зв'язку з наведеними обставинами, суб'єктивні побоювання ОСОБА_1 стати жертвою переслідувань за критерієм національної ознаки та можливості застосування смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини в разі повернення до країни громадянської належності не підтверджуються.

35. Обґрунтованими є висновки судів про те, що позивач звернувся до органів міграційної служби не з метою захисту, а використав процедуру набуття захисту в Україні для наступної легалізації свого незаконного перебування на її території.

36. Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів Верховного Суду вважає, що рішення Державної міграційної служби України №447-16 від 22 серпня 2016 року про відмову у визнанні громадянина ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законним.

37. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

38. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.