Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників від:

Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Харківгаз" 405202,93 грн. заборгованості, з якої 172733,28 грн. сума основного боргу, 3257,51 грн. пені, 202862,79 грн. інфляційних та 26349,35 грн. 3% річних за договором № 06/08-2352 на постачання природного газу, укладеним між сторонами 31.12.2008 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.09.10 (суддя

Кононова О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.10 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Карбань І.С., суддів: Здоровко Л.М., Шутенко І.А.), позовні вимоги задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 3257,00 грн. пені, 20540,23 грн. інфляційних витрат, 16908,57 грн. 3% річних, витрат по сплаті державного мита у сумі 412,19 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 24,01 грн. В частині заявленої до стягнення основної заборгованості у розмірі 512,29 грн. провадження по справі припинено. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову, в позові відмовити повністю. Скарга мотивована тим, що газ використовується ним виключно для подальшої реалізації установам та організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів і своєчасна оплата відповідача перед позивачем за природний газ пов'язана з розрахунками установ та організацій, які фінансуються з державного і місцевого бюджетів і він . ВАТ "Харківгаз" не набуває права розпорядження коштами, які надходили на його розподільчі рахунки від установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету за спожитий природний газ, а лише отримує певний відсоток визначений алгоритмом який затверджений постановами НКРЕ № 1529 від 25.12.08 (v1529227-08) Кабінету Міністрів України від 27.12.01 № 1729 (1729-2001-п) . Вважає, що він не повинен нести відповідальності у зв’язку з відсутністю його вини.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 31.12.08 між позивачем та відповідачем укладений договір № 06/08-2357 поставки природного газу з протоколом розбіжностей, протоколом узгодження розбіжностей та додатковою угодою № 1/241. Відповідно до умов договору позивач зобов’язався передати у власність покупцю в 2009 р. природний газ в обсязі до 27040,000 тис.куб.м., а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключного грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати договірного обсягу протягом місяця поставки. Розподіл коштів здійснюється відповідачем до Порядку, який встановлений Постановою НКРЕ від 25.12.08 № 1529 (v1529227-08) . Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 18 числа, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного та скріпленого печатками сторін акту приймання-передачі газу.

Позивач передав відповідачеві природний газ на протязі січня - грудня 2009 р. на загальну суму 59393316,03 грн., але відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання, лише частково оплатив поставлений позивачем природний газ, внаслідок чого станом на час подачі позову до суду утворилась заборгованість в сумі 513,29 грн.

Так, відповідач надав суду копії платіжних доручень в підтвердження сплати частини основної заборгованості у розмірі 172220,00 грн. за платіжними дорученнями

№ 787 від 31.05.10, № 790 від 31.05.10, № 785 від 31.05.10, яка сплачена відповідачем до подачі позову до суду, в зв’язку з чим суди відмовили в задоволенні позову в частині заявленої до стягнення суми заборгованості у розмірі 172220,00 грн.

Судові акти в частині відмови в позові не оскаржуються, а тому, не перевіряються судом касаційної інстанції.

Скаржник фактично не погоджується з тим, що з нього стягнуто штрафні санкції за невчасну сплату заборгованості, та стягнуто залишок заборгованості в сумі 513,29 грн. при цьому він посилається на відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів та відхиляє доводи скаржника з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доводи скаржника про відсутність його вини в порушенні зобов'язання не приймаються до уваги, оскільки у спорі про стягнення заборгованості, на відміну від деліктного позову, питання вини не має значення, бо навіть за її відсутності заборгованість має бути погашена.

Отже доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з’ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Харківгаз" залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.10 у справі № 49/143-10 залишити без змін.