Вищий господарський суд України у складі колегії

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М."

за участю представників

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (далі –позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." (далі –відповідач) заборгованості за договором фінансового лізингу №1137/12/2007 від 21.12.2007 у розмірі 188203 грн., в т.ч. 178715,98 грн. основного боргу, 8167,97 грн. неустойки, 94,05 грн. інфляційних втрат, 1225 грн. 3% річних..

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 (суддя Дідиченко М.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 (колегія суддів у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Суліма В.В.), позов задоволений частково, стягнено з відповідача на користь позивача 178715,98 грн. заборгованості, 8167,97 грн. неустойки, 94,05 грн. збитків від інфляції, 1225 грн. 3 % річних, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з зазначеними судовими актами, в своїй касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 99 Конституції України, ст. ст. 7, 192, ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 524, ч. 2 ст. 640, ст. 655 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 189, 198 Господарського кодексу України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 21.12.2007 позивачем (лізингодавецець) та відповідачем (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №1137/12/2007, за умовами якого лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність транспортний засіб (далі - майно) у відповідності із встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця (автопричіп, марки та моделі - 4-х осьовий напівпричіп Мултімакс Multi-N-4L-AUM-18AT-9.20-17.5-2.54) та передати його без надання послуг по керуванню та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах цього договору (п. 1.1 договору); вартість майна, яке передається, складає суму еквівалентну 135000у.о., в т.ч. ПДВ 22500у.о., виражена у гривнях України (п. 2.3 договору); валютою договору є умовна одиниця, під умовною одиницею розуміється сума, яка відображена в гривнях України та дорівнює одному євро по курсу (п. 7.1 договору); для цілей цього договору введені поняття: "Курс1" - курс, встановлений НБУ для одного євро станом на 20.05.2008, "Курс2" - курс, встановлений НБУ для одного євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (п.7.1.1 договору); поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу, відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" додатку №1 на відповідну дату проведення платежу, на "Курс2", при цьому, в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" додатка №1, на "Курс1", а різниця загальної суми поточного лізингового платежу, відображена в гривнях, і суми платежу, якій відноситься на погашення вартості майна, відображеного в гривнях, вважається комісією лізингодавця (п. 7.1.2 договору); лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу, розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку №1 до договору (п. 7.5 договору); порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у графіку внесення платежів (п. 7.6 договору); лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору (п. 7.7 договору); у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює встановлених договором платежів, лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 9.5 договору).

30.07.2009 між сторонами укладено додаткову угоду №1137/12/2007/R до договору, за умовами якої графік внесення лізингових платежів викладено у новій редакції.

На виконання умов договору позивач передав відповідачеві предмет фінансового лізингу (напівпричіп Мултімакс), що підтверджується видатковою накладною №РН-0000205 від 11.06.2008 на суму 1055723,98 грн. та довіреністю серії НБЛ № 614663 від 09.06.2008, натомість, відповідач неналежним чином виконував свої зобов’язання за договором в частині своєчасного внесення лізингових платежів, внаслідок чого виникла заборгованість з 20 по 25 періоди внесення лізингових платежів в сумі 178715,98 грн., в зв’язку з чим і на підставі п. 9.5 договору та ст. 625 ЦК України позивач вимагає стягнення цієї суми з нарахуванням за період прострочення з 21.01.2010 по 07.07.2010 неустойки в сумі 8167,97 грн., інфляційних втрат в сумі 94,05 грн. та 3% річних в сумі 1225 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що з розмірами чергових лізингових платежів, які позивач зазначає у своїх розрахунках, у межах періоду з 21.12.2009 по 20.06.2010 (з 20 по 25 період), відповідач погодився, про що свідчить наявний у матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2009 по 26.08.2010, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, в зв’язку з чим позовні вимоги в частині основного боргу та нарахованих на цей борг пені, інфляційних та річних за весь період прострочення є законними і ґрунтовними.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір позовних вимог не оскаржується відповідачем, а суть його заперечень зводиться до посилань на не чинність договору фінансового лізингу №1137/12/2007 з огляду на встановлення в договорі грошової одиниці в іноземній валюті, що, на думку відповідача, звільняє його від будь-яких зобов’язань за цим договором взагалі, втім, такі доводи відповідача спростовані судами попередніх інстанцій, оскільки, як ціна в договорі визначена у гривнях (п. 2.3 договору), так і розрахунки між сторонами договору підлягають здійсненню у гривнях (п. 7 договору), отже, умови договору не суперечать законодавству України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Так, згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (пункт 1 частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (пункти 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України).

Отже, чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак, не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

З врахуванням викладених законодавчих приписів, а також встановлення господарськими судами попередніх інстанцій факту погодження сторонами договору ціни цього договору та порядку здійснення розрахунків лізингових платежів у національній валюті України, колегія суддів вважає хибними посилання особи, яка подала касаційну скаргу, про відсутність правових підстав для стягнення з неї заборгованості за договором лізингу через невідповідність останнього Закону.

Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про підставність і ґрунтовність позовних вимог та фактично зводяться до необхідності переоцінити докази, досліджені судами, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 у справі №27/282 Господарського суду міста Києва залишити без змін.