18/137 Про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу - 10.02.2011 Прийняття

Позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу від 13.02.2008 № 080213-61/ФЛ-Ю-О та додаткової угоди до нього від 26.03.2008 №1 у сумі 21911,23 грн. з лізингових платежів за період січень-березень 2010р., пені у сумі 636,59 грн., втрат від інфляції у сумі 279,79грн., 3% річних у сумі 94,41 грн., штрафу у сумі 6137,17 грн. за ненадання звітів про стан та місцезнаходження одержаного у лізинг майна за період ІІ кв. 2009р. –І кв. 2010р.

Заявою від 27.07.2010 позивач збільшив позовні вимоги, додатково заявивши до стягнення з відповідача борг по лізинговим платежам за період квітень-червень 2010р. у сумі 29484,51 грн., пені за прострочення цих платежів у сумі 980,48 грн. та 3% річних у сумі 177,07 грн.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 30.07.2010 (суддя Корнієнко В.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.11.2010 (колегія суддів у складі головуючого судді Гези Т.Д., суддів Акулової Н.В., Приходько І.В.), позов задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість по лізинговим платежам в сумі 34197,01 грн., пеню в сумі 1058,62 грн., 3% річних в сумі 175,35 грн., втрати від інфляції в сумі 176,46 грн., штраф в сумі 6137,17 грн., в решті позову відмовлено.

Крім того, ухвалою Господарського суду Луганської області від 30.07.2010 (суддя Корнієнко В.В.) зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" про внесення змін до договору фінансового лізингу від 13.02.2008 № 080213-61/ФЛ-Ю-О повернено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2010 (колегія суддів у складі головуючого судді Гези Т.Д., суддів Акулової Н.В., Колядко Т.М.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" на ухвалу Господарського суду Луганської області від 30.07.2010 повернено без розгляду з підстав, передбачених п. 3 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Луганської області від 30.07.2010 і постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.11.2010, в своїй касаційній скарзі просить їх скасувати і передати справу на новий розгляд до Господарського суду Луганської області, посилаючись на порушення і неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 58 Конституції України, п. 6 ст. 3, ст. ст. 5, 632, 652 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 189 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України "Про лізинг", ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 43, 60, 82 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, згідно договору фінансового лізингу від 13.02.2008 № 080213-61/ФЛ-Ю-О з додатковою угодою до нього від 26.03.2008 №1, укладеними між сторонами за справою, позивач на умовах фінансового лізингу передав відповідачеві строком на 25 місяців з моменту підписання акту приймання-передачі машини та механізми (кран, прес, домкрат та інше) загальною вартістю 153429,20 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідач, в свою чергу, зобов’язався сплачувати позивачу лізингові платежі у розмірі, передбаченому додатком до договору № 1 –Графіком сплати лізингових платежів.

01.03.2009 між сторонами укладено додаткову угоду до вищевказаного договору, за умовами якої сторони домовилися, що відповідач буде здійснювати лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору) з наступним їх коригуванням на зміну курсу гривні до долару США за встановленим договором порядком (п. 3.4.1 договору).

16.12.2009 між сторонами укладено ще одна додаткова угода до договору лізингу, згідно якої відповідач визнав, що станом на 16.12.2009 він має перед позивачем прострочену заборгованість за нарахованими та несплаченими лізинговими платежами в сумі 15819,17 грн. та зобов’язався сплачувати її відповідно до Графіку сплати лізингових платежів № 2 (додаток № 1 до цієї додаткової угоди).

У вказаній додатковій угоді від 16.12.2009 сторони зазначили, що з 25.12.2009 відповідач сплачує поточні (непрострочені) лізингові платежі за договором згідно Графіку сплати лізингових платежів № 1 (додаток № 1 до цієї додаткової угоди) з коригуванням їх розміру на зміну курсу гривні до долару США за встановленим договором порядком (п. 3.4.1 договору).

Зокрема, згідно п. 3.4.1 договору (з урахуванням додаткових угод до нього) сторони домовилися, що у разі коригуванням позивачем розміру лізингових платежів на зміну курсу гривні до долару США, відповідач зобов’язаний на вимогу позивача сплатити суму збільшення відповідного лізингового платежу протягом двох робочих днів з моменту виставлення позивачем відповідного рахунку.

З урахуванням заяви від 27.07.2010 про збільшення розміру позовних вимог позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача: заборгованості в сумі 51395, 74 грн. по внесенню лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 13.02.2008 № 080213-61/ФЛ-Ю-О за 6 місяців (січень –червень 2010р. включно); пені в сумі 1617,04 грн. за прострочення платежів; втрат від інфляції в сумі 279, 79 грн.; трьох процентів річних в сумі 271,88 грн.; штрафу в сумі 6137,17 грн. за ненадання звіту про стан та місцезнаходження одержаного у лізинг майна за період 2-й квартал 2009р. –1-й квартал 2010р.

При цьому, позивач зазначив, що заявлений до стягнення борг по лізинговим платежам вже скоригований на зміну курсу гривні до долару США відповідно до вимог пунктів 3.4.1 –3.4.5 договору.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що умовами укладеного між сторонами договору фінансового лізингу та додаткових угод до нього сторони визначили зобов’язання відповідача сплачувати лізингові платежі за графіками, а суму збільшення відповідного лізингового платежу на зміну курсу гривні до долару США – за рахунком позивача протягом двох робочих днів з моменту його виставлення .

Втім, позивач під час розгляду справи не спромігся довести за допомогою належних засобів доказування виставлення відповідачеві рахунків на сплату сум коригування лізингових платежів на зміну курсу гривні до долару США, відтак, позивач зобов’язаний був внести за спірний період лізингові платежі виключно у сумах, встановлених графіками сплати лізингових платежів №1 і №2, що становить 34197,01 грн., в зв’язку з чим решта позовних вимог в цій частині не підлягає задоволенню.

Відповідно, позовні вимоги в частині стягнення пені, втрат від інфляції та 3% річних за період прострочення місцевим господарським судом задоволені частково, виходячи з основної суми боргу, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що відповідач допустив чотири випадки порушення своїх зобов’язань за договором, передбачених п. 8.2.1 щодо щоквартального письмового інформування позивача про стан і місцезнаходження майна шляхом направлення позивачеві звіту у формі, встановленій сторонами у додатку № 3 до договору, а саме: не надав такі звіти у другому, третьому, четвертому кварталі 2009р. та у першому кварталі 2010р., що згідно п. 11.2.3 договору є підставою для нарахування штрафу у розмірі 1% від загальної вартості майна за кожен випадок порушення, що становить 6137,17 грн., отже, позовні вимоги в цій частині визнані місцевим господарським судом обґрунтованими.

Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши також в оскарженій постанові, що посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду зустрічний позов, який був поданий у судовому засіданні суду першої інстанції 30.07.2010, не підтверджується матеріалами справи, оскільки в протоколі судового засідання від 30.07.2010 відсутні відомості про подання відповідачем зустрічного позову, а в матеріалах справи відсутній як зустрічний позов, так і письмове зауваження відповідача з приводу допущених в протоколі помилок або неповноти.

До апеляційної скарги відповідач надав копію зустрічного позову, але матеріалами справи не доведено, що відповідач звернувся з зустрічним позовом до початку розгляду господарським судом справи по суті відповідно до вимог ст. 60 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону від 07.07.2010, який набрав чинності 30.07.2010).

У судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач зазначив, що зустрічний позов, на який він посилається у запереченнях на апеляційну скаргу, повернено судом першої інстанції без розгляду, проте ці заперечення не стосуються оскаржуваного рішення, адже, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) передбачений окремий порядок оскарження ухвал суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно статті 2 частини 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Положеннями статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно статті 16 вказаного Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (п. 1 ч. 1 ст. 632 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій встановлена наявність простроченої заборгованості відповідача зі сплати чергових лізингових платежів відповідно до графіків №1 та №2 на суму 34197,01 грн., а також порушення відповідачем умов п. 8.2.1 договору щодо щоквартального письмового інформування позивача про стан та місцезнаходження одержаного у лізинг майна шляхом направлення позивачеві звіту у встановленій формі (додаток № 3 до договору лізингу), колегія суддів Вищого господарського суду України, з врахуванням встановлених обставин справи та наведених приписів чинного законодавства, погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову в цій частині, а також, з врахуванням приписів ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, в частині стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат і річних пропорційно суми основної заборгованості.

Щодо посилань відповідача у касаційній скарзі на повернення місцевим господарським судом зустрічної позовної заяви, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до приписів ст. 107 ГПК України сторони мають право подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду, а також на ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Отже, обов'язковою передумовою здійснення касаційного провадження Вищим господарським судом України є попередній апеляційний перегляд судового акту місцевого господарського суду, натомість, ухвала Господарського суду Луганської області від 30.07.2010, якою повернено без розгляду зустрічну позовну заяву відповідача, в апеляційному порядку не переглядалась, відтак, посилання у касаційній скарзі на доводи зустрічного позову як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень у даній справі, є необґрунтованими.

Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій та фактично зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.