Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Прокурор міста Авдіївки в інтересах держави в особі Авдіївської міської ради звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,2761 га для обслуговування існуючої автомобільної стоянки, розташованої в районі будинку АДРЕСА_1 та відшкодування шкоди, завданої у зв'язку з самовільним зайняттям зазначеної земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.10.2010 року (суддя Татенко В.М.), у справі № 17/91пн у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.12.2010 року (судді: Алєєва І.В. –головуючий, Величко Н.Л., Москальова І.В.) рішення господарського суду Донецької області від 06.10.2010 року у справі № 17/91пн залишено без змін. Апеляційну скаргу прокурора міста Авдіївки на рішення господарського суду Донецької області від 06.10.2010 року – залишено без задоволення.

Не погоджуючиcь з постановою суду, Заступник прокурора Донецької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. А саме, скаржник посилається на порушення судами вимог статті 125 Земельного кодексу України та необґрунтоване прийняття до уваги попереднього договору № 18-02/35 від 18.06.2007 року, укладеного між Авдіївською міською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ТОВ "Ю.М.Г. Сервіс" в особі директора Юдіної Валентини Володимирівни та ОСОБА_5, останній є власником автомобільної стоянки площею 2289 м2, розташованої в районі будинку АДРЕСА_1 Донецької області.

На підставі попереднього договору № 18-02/35 від 18.06.2007 року право користування земельною ділянкою загальною площею 0, 2761 га, розташованої в районі будинку АДРЕСА_1 Донецької області, належить приватному підприємцю ОСОБА_5.

Термін дії попереднього договору складає строк з дня підписання договору на користування земельною ділянкою до моменту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Отже, як встановлено судами, відповідач володіє, користується та розпоряджується об’єктом нерухомості на підставі договору купівлі-продажу від 24.01.2002р. та є користувачем земельної ділянки на підставі попереднього договору від 18.06.200р. №18-02/35.

Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Статтею 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право власності або право користування земельною ділянкою на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда.

Господарськими судами встановлено, що відповідач є власником автомобільної стоянки площею 2289 м2, розташованої в районі будинку АДРЕСА_1 Донецької області.

Статтею 16 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) , або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. (ч.2 ст. 124 ЗК України)

Частиною 2 ст. 134 ЗК України встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Частиною 3 ст. 124 ЗК України встановлено, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 123 ЗК України встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. (ч.2 ст. 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. (ч.3 ст. 123 ЗК України).

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. (ч.4 ст. 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування, (ч.6 ст. 123 ЗК України).

Таким чином, юридичній особі надано право одержання земельної ділянки у користування, а розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

На підставі викладеного господарські суди, виходячи із приписів ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, дійшли висновку, що в діях товариства відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06.12.2010 року (справа №40/3).

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної, оскільки судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, їм надано належну правову оцінку та прийняті судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.12.2010 року у справі № 17/91пн господарського суду Донецької області залишити без змін.