Вищий господарський суд України у складі колегії

розглянувши касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"

за участю представників:

Пред'явлений позов, в якому позивач, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить визнати недійсним розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 14.09.2007 № 527-р в частині оформлення права власності на приміщення виробничої бази по вул. Промисловій, 18а, що в м. Івано-Франківську, за державою в особі Кабінету Міністрів України, право повного господарського відання –ДТГО "Львівська залізниця", позначені в інвентарній справі літ. "З", "Л", "Н", визнати нечинним свідоцтво, видане на підставі розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 14.09.2007 № 527-р, про право власності на нерухоме майно, що видане ДТГО "Львівська залізниця" на приміщення виробничої бази по вул. Промисловій, 18а, що в м. Івано-Франківську за державою в особі Кабінету Міністрів України, право повного господарського відання – ДТГО "Львівська залізниця", позначене в інвентарній справі літ. "З", "Л", "Н", визнати за ТОВ "Спільне українсько-німецьке підприємство "Станім" право власності на приміщення гаражу літ. "Л", що знаходиться по вул. Промисловій, 18а, в м. Івано-Франківську та зобов'язати Івано-Франківське ОБТІ внести відповідні зміни в матеріали інвентаризації та реєстр прав власності на нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01.04.2010 (суддя Фанда О.М.) позовні вимоги задоволені повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2010 (колегія суддів Кордюк Г.Т. - головуючий, Давид Л.Л., Мурська Х.В.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.04.2010 в частині визнання за позивачем права власності на будівлю гаражу виробничої бази під літерою "Л" в інвентарній справі, що знаходиться в м. Івано-Франківську, вул. Промислова,18а, залишено без змін. В іншій частині рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.04.2010 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову частково: визнано недійсним розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 14.09.2007 № 527-р (додаток №1) в частині оформлення права власності на приміщення гаражу виробничої бази по вул. Промисловій, 18а в м. Івано-Франківську за державою в особі Кабінету Міністрів України, право повного господарського відання –ДТГО "Львівська залізниця", позначено в інвентарній справі літерою "Л"; визнано нечинним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що видане ДТГО "Львівська залізниця" на приміщення гаражу під літерою "Л" виробничої бази по вул. Промисловій, 18а в м. Івано-Франківську за державою в особі Кабінету Міністрів України, право повного господарського відання –ДТГО "Львівська залізниця". Провадження у справі в частині зобов'язання Івано-Франківського ОБТІ внести відповідні зміни в матеріали інвентаризації та реєстр прав власності на нерухоме майно припинено з огляду на підвідомчість справи в цій частині адміністративним судам.

ДТГО "Львівська залізниця" (відповідач-1) в своїй касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.04.2010 повністю та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2020 в частині задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на будівлю гаражу виробничої бази під літерою "Л", що знаходиться у м. Івано-Франківську по вул. Промисловій, 18а, та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що видане ДТГО "Львівській залізниці" на приміщення гаражу під літерою "Л" виробничої бази у м. Івано-Франківську по вул. Промисловій, 18а, і в цій частині прийняти нове рішення про відмову в позові; в частині визнання недійсним розпорядження міського голови м. Івано-Франківськ від 14.09.2007 №527-р (додаток №1) щодо оформлення права власності на приміщення гаражу виробничої бази під літерою "Л" провадження у справі припинити; в іншій частині постанову залишити без змін.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує посиланням на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 328, ч. 2 ст. 332, ст. 657 Цивільного кодексу України, п. п. 2.1.1.2, 2.8 Інструкції про порядок списання та продажу основних засобів підприємств, що знаходяться в сфері управління Міністерства транспорту України, затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 13.12.1999 №594, п. 1.1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України від 05.12.2000 №273 (z0945-00) , ст. 58 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Розпорядженням від 26.01.2011 № 03.08-05/48 Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України у зв’язку з хворобою судді Глос О.І. для розгляду касаційної скарги у даній справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Сибіга О.М.

Відповідачі-2, 3, 4 та третя особа не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції 27.01.2011.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.01.2011 за клопотанням позивача продовжено строк розгляду касаційної скарги та відкладено її розгляд на 10.02.2011.

Відповідно до розпорядження Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 09.02.2011 № 03.08-05/95 у зв’язку з тим, що суддя Глос О.І. приступила до виконання своїх обов’язків, розгляд касаційної скарги у даній справі здійснюється у постійному складі колегії суддів: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Глос О.І.

Представники відповідачів та третьої особи своїми процесуальними правами на участь у судовому засіданні касаційної інстанції 10.02.2011 не скористались.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його наступними обставинами.

Земельна ділянка площею 0, 25 га по вул. Промисловій, 18"а" в м. Івано-Франківську, на якій розташоване спірне майно, відповідно до Державного акту серії ІІ-ІФ № 002309-15/04-000223 (державна реєстрація за № 223 від 08.04.1998), виданого на підставі рішення Виконкому Івано-Франківської міськради від 24.03.1998 № 129, належить позивачеві на праві постійного користування, за цільовим призначенням для розміщення і експлуатації виробничих приміщень і споруд.

Рішенням Господарського суду івано-Франківської області від 09.06.2009 по справі №18/35, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2010, відмовлено в задоволенні позовних вимог ДТГО "Львівська залізниця" до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та ТОВ СП "Станім" про визнання недійсним п. 25 рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 129 від 24.03.1998 та Державного акту на право постійного користування землею № 15/04-000223 від 08.04.1998.

Листом від 19.04.2002 Управління будівельно-монтажних робіт та цивільних споруд №4 (БМП-766) звернулось до Івано-Франківського ТОВ "Ека-Захід" з проханням провести експертну оцінку будівлі гаражу, яка підлягає розбиранню і зносу та знаходиться в м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, 18 "а", мотивуючи це тим, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.08.2001 у справі № 7-214 територію, на якій розміщено гаражі Управління, у нього вилучено.

Згідно висновку експерта Експертно-консалтингової фірми "Ека-Захід" станом на 31.03.2002 ринкова вартість будівлі гаражу під розборку по вул. Промисловій, 18"а" в м. Івано-Франківську, що належить БУ-4 Львівської залізниці становить 1420 грн.

Листом від 11.07.2002 № ЦЗП-6/127 Державна адміністрація залізничного транспорту України дозволила списання непридатного для подальшого використання за призначенням основного засобу –будівлі гаражу, 1957 року побудови, інвентарний номер 61007, площею 224,9 м2, без залишкової вартості, який знаходиться на балансі Будівельно-монтажного поїзду №766 Львівської залізниці.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.11.2002 між Управлінням будівельно-монтажних робіт та цивільних споруд №4 Львівської залізниці (продавець) та ТОВ "Спільне українсько-німецьке підприємство "Станім" (покупець) укладено договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, за умовами якого продавець передає належний йому товар у власність покупця, а покупець зобов'язується розібрати споруду гаражу, сплатити за нього на умовах договору (п. 1.1 договору); найменування товару –будівельні матеріали, які є речами, бувшими у вжитку і підлягають розбиранню за рахунок покупця з будівлі гаражу, інв..№ 61007, який знаходиться на земельній ділянці покупця по вул. Промисловій, 18а, що в м. Івано-Франківську (пункти 2.1, 2.2 договору); ціна за товар складає 1704 грн., що визначена на підставі незалежного експертного дослідження станом на 31.03.2002, виготовленим Експретно-консалтинговою фірмою "Еко-Захід" (п. 3.1 договору); покупець здійснює оплату товару за визначеною ціною в термін до трьох днів з моменту підписання цього договору (п. 3.2 договору).

За вимогою БМП-766 від 12.11.2002 № 212 позивач оплатив придбаний товар, що підтверджується квитанція від 13.11.2002 на суму 1704 грн.

Рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міськради №238 від 20.07.2005 позивачеві надано дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт для реконструкції власних виробничих приміщень на переданій у постійне користування земельній ділянці по вул. Промисловій, 18а.

В подальшому, в 2005 році позивач здійснив реконструкцію будівлі гаражу за проектом переобладнання, який 03.10.2005 пройшов державну експертизу в Івано-Франківській обласній службі Української державної Інвестиційної експертизи.

Між тим, листом від 09.07.2007 № 1200 Управління будівельно-монтажних робіт та цивільних споруд № 4 ДТГО "Львівська залізниця" звернулось до міського голови із проханням оформити право власності на будівлі та споруди виробничої бази № БУ-4, які знаходяться на балансі залізниці, за державою в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства транспорту та зв`язку України, в повному господарському віданні ДТГО "Львівська залізниця". В додатку до листа містяться копії інвентарної справи та копії карток бухгалтерського обліку основних засобів.

Розпорядженням міського голови від 14.09.2007 № 527-р оформлено право власності на об`єкт нерухомого майна –виробничої бази по вул. Промислова, 18"а" в м. Івано-Франківську за державою в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства транспорту та зв`язку України, в повному господарському віданні ДТГО "Львівська залізниця" (п. 7 розпорядження) та 26.11.2007 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

До об`єктів, на які оформлено право власності, увійшов також гараж, якій належить позивачеві та знаходяться на його земельній ділянці, що змусило позивача звернутись з даним позовом до суду за захистом своїх прав, в обґрунтування якого йдеться посилання на приписи ст. ст. 321, 331, 392 ЦК України.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підставність і ґрунтовність позовних вимог в частині вимог про визнання за позивачем права власності на будівлю гаражу, про визнання недійсним розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 14.09.2007 №527-р (додаток №1) в частині оформлення права власності на приміщення гаражу виробничої бази по вул. Промисловій, 18а в м. Івано-Франківську за державою в особі Кабінету Міністрів України, право повного господарського відання –ДТГО "Львівська залізниця", позначено в інвентарній справі літерою "Л" та визнання нечинним виданого на підставі цього розпорядження свідоцтва про право власності на гараж, виходячи з того, що позивач правомірно володіє, користується та розпоряджається своїм майном на своїй земельній ділянці, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) не наділяє міського голову повноваженнями щодо оформлення права власності, при цьому, у ДТГО "Львівська залізниця" відсутні будь-які правовстановлюючі документи на спірне майно.

Разом з тим, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій суперечливими і передчасним, тобто такими, що здійснені з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Визнаючи право власності на спірне майно, як на об’єкт нерухомості, суди не врахували дію наступних норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 5 Закону України "Про основи містобудування", ст. ст. 12, 23 Закону України "Про планування та забудову територій", ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво об’єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.

Згідно ст. 17 Закону України "Про основи містобудування" містобудівна документація є основною для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій.

Згідно норми ст. 31 Закону України "Про місце самоврядування в Україні" до повноважень виконавчого комітету місцевої ради, належить, зокрема, надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об’єктів містобудування незалежно від форм власності, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, вирішення спорів з питань містобудування, тощо.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а експлуатація об’єктів дозволяється після прийому їх державною технічною комісією (ст. 18 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно, збудоване на земельній ділянці, яка не надавалась для цієї мети особі, що здійснила таке будівництво, у власність або у користування, без належного дозволу чи належно затвердженого проекту вважається самочинним будівництвом.

Втім, задовольняючи позовні вимоги, суди на зазначені законодавчі приписи не звернули уваги і не встановили за допомогою належних і допустимих доказів дотримання позивачем вимог цих норм щодо отримання дозволу на будівництво, розробку, погодження і затвердження проекту будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Також, колегія суддів зазначає, що суди не врахували приписи процесуального закону, відповідно до яких особа звертається за захистом своїх прав або інтересів до осіб, які, на її переконання, ці права або інтереси порушують.

Оскільки судовому захисту підлягають тільки ті права, які особа вже має, а не виникають з судового рішення, позови про визнання права власності на майно пред’являються такою особою, тобто, власником майна, за умови, що ці права не визнаються або оспорюються іншою особою (ст. 392 ЦК України), суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, що позивач є особою, у якої виникло право власності на спірний об’єкт лише тому, що відповідач-1 у незаконний спосіб зареєстрував таке право за собою.

Щодо визнання недійсним розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 14.09.2007 №527-р (додаток №1) в частині оформлення права власності на спірний гараж та визнання нечинним виданого на підставі цього розпорядження свідоцтва про право власності на гараж, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не встановили характеру спору в цій частині, адже, не визначили ні статусу документу, який вимагається визнати нечинним, ані статусу посадової особи, яка його прийняла.

Так, суди не встановили, чи є свідоцтво про право власності правовстановлюючим документом, тобто, актом, який у розумінні ст. 12 ГПК України може бути визнаний недійсним судом господарської юрисдикції, та не звернули увагу, що вимога про визнання недійсним розпорядження міського голови м. Івано-Франківська фактично пред’явлена до головної посадової особи територіальної громади міста Івано-Франківська, втім, не визначили, чи може бути ця особа відповідачем у даному господарському процесі.

Не встановлення судами попередніх інстанцій зазначених обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, і ненадання їм належної правової оцінки, є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2010 у справі № 9/30 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.04.2010 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.