807/2618/14 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшена сума податку на додану вартість та застосована фінансова санкція за порушення граничного строку сплати податку на додану вартість - 19.02.2019 Прийняття

15 серпня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпатський оздоровчий комплекс "Сонячний" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Свалявської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 04 жовтня 2013 року № 0000872200/21-2200/37275036, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 121 771 грн 36 коп., в тому числі 97 417 грн 09 коп. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 24 354 грн 27 коп., а також від 20 травня 2014 року № 0001601500/37275096/15/10, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 30 171 грн 37 коп. за порушення граничного строку сплати податку на додану вартість, з мотивів безпідставності їх прийняття.

21 жовтня 2014 року постановою Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції висновувався з протиправності спірних податкових повідомлень-рішень внаслідок того, що реальність господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБК Інвестстрой" підтверджується первинними документами.

02 лютого 2016 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з правовірності спірних податкових повідомлень-рішень, внаслідок не підтвердження реальності господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБК Інвестстрой", за наслідком яких платником податків протиправно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за лютий, квітень, травень, червень 2013 року.

18 квітня 2016 року позивачем подано касаційну скаргу, в якій він, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме положень статей 11, 69 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, доводить, що всі надані первинні документи податкового та бухгалтерського обліку на підтвердження фактично понесених витрат відповідають законодавчо визначеним вимогам, договори постачання не визнавалися у судовому порядку недійсними. На думку позивача, судом апеляційної інстанції в обґрунтування судового рішення покладено доводи, які взагалі не містилися в акті перевірки і разом з тим, не взято до уваги того, що в акті перевірки не доведено факт відсутності купленого товару, не надано правової оцінки факту його оприбуткування та проведення інвентаризації, тощо.

У зв'язку з наведеним платник податків просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове рішення, яким залишити в сили рішення суду першої інстанції.

19 квітня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу позивача залишено без руху та надано строк на усунення недоліків касаційної скарги до 19 травня 2016 року (суддя Бухтіярова І. О.).

27 травня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано з Закарпатського окружного адміністративного суду справу № 807/2618/14.

05 липня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких податковий орган спростовує доводи касаційної скарги, посилаючись на податкову інформацію про контрагента.

15 листопада 2016 року адміністративна справа № 807/2618/14 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

20 лютого 2018 року адміністративну справу № 807/2618/14 разом з матеріалами касаційної скарги передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення вимог касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у вересні 2013 року посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків щодо документального підтвердження господарських відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБК Інвестстрой" за період з 01 лютого 2013 року по 31 липня 2013 року, за результатами якої складено акт від 20 вересня 2013 року № 9/2200/37275096 (далі - акт перевірки).

04 жовтня 2013 року посадовою особою податкового органу на підставі акта перевірки та згідно з пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000872200/21-2200/37275036, яким за порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3,198.6 статті 198, пунктів 201.1 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем у сумі 97 417 грн 09 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 24 354 грн 27 коп.

20 травня 2014 року на підставі акта камеральної перевірки від 29 квітня 2014 року № 7/1500/37275096 та згідно з статтею 126 Податкового кодексу України посадовою особою податкового органу прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001601500/37275096/15/10, яким за порушення строків сплати грошового зобов'язання у розмірі 301 713 грн 70 коп. застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 30 171 грн 37 коп. за порушення граничного строку сплати податку на додану вартість.

Касаційна скарга підлягає перегляду в межах доводів та вимог відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій установлено, що склад податкового правопорушення, покладений в основу прийняття податкового повідомлення-рішення від 04 жовтня 2013 року № 0000872200/21-2200/37275036 доводиться податковим органом висновком податкового органу про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за чотири звітні податкові місяці 2013 року на загальну суму 97 417 грн 09 коп., внаслідок не підтвердження реальності господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБК Інвестстрой".

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 28 лютого 2013 року між платником податків як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБК Інвестстрой" укладено договір поставки без номеру, за умовами якого контрагент зобов'язується поставити і передати у власність Покупця товар в асортименті, кількості і за цінами, зазначеними у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, а Покупець прийняти і оплатити товар, згідно умов цього договору. Згідно підпунктів 5.2 та 5.3 цього договору, покупець повинен оплатити товар не пізніше 60 календарних днів з моменту відвантаження партії товару, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

28 лютого 2013 року сторонами підписано додаткові умови № 1 до згаданого вище договору, які передбачали зміни умов поставки з EXW (Інкотермс 2000, вивіз товару Постачальника транспортом Покупця) на FCA (Інкотермс 2010, вивіз товару зі складу Постачальника транспортом Постачальника).

Положеннями пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, на які посилається податковий орган як на підставу прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000872200/21-2200/37275036, надано право платнику податків віднести до складу податкового кредиту, серед іншого, сум податку на додану вартість, що сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Верховний Суд визнає, що витрати для цілей формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Висновок про реальність господарських операцій, а також про наявність чи відсутність податкового правопорушення у розумінні статті 109 Податкового кодексу України у цій категорії справ судам необхідно робити за наслідком дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку, оцінки їх відповідності вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (z0168-95) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (z0168-95) .

У цій справі наявна розбіжність в оцінці доказів, наявних у матеріалах справи та наданих позивачем на підтвердження реальності спірних господарських операцій.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив виключно з оцінки доводів акта перевірки, при цьому питання щодо оприбуткування товару, його подальшого використання у господарській діяльності не досліджено. Суд першої інстанції, оцінивши зміст запиту податкового органу про надання документів, дійшов висновку, що такі документи податковим органом не вимагалися, відтак їх дослідження не є обов'язковим.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дослідив рух коштів, оцінив зміст платіжних доручень та векселів, хоча такі доводи не наведені актом перевірки і разом з тим не надав жодної оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження факту оприбуткування товару, проведення його інвентаризації, списання тощо.

Відтак, судами попередніх інстанцій фактично не досліджено склад податкового правопорушення у розумінні статті 109 Податкового кодексу України в межах доводів акта перевірки та на підставі наявних у справі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку. Податковим органом при проведенні перевірки не конкретизовано, які саме первинні документи необхідно було надати до перевірки або які саме не надані Товариством, отже, позивач не позбавлений можливості доводити реальність спірних господарських операція наявними у нього первинними документами, які мають бути оцінені судами за наслідком судового розгляду.

Крім того, у цій справі спірним є також податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2014 року № 7/1500/37275096, мотиви скасування якого, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, у рішенні суду першої інстанції не наведено. При цьому суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині не здійснював перевірку обґрунтованості твердження податкового органу про наявність у позивача податкового боргу у розмірі 301 713 грн 70 коп., та всіх його складових, не з'ясовував чи є такі складові узгодженими податковими зобов'язаннями та не встановлював підстав несвоєчасної їх сплати (зарахування) до державного бюджету.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) та частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє після 15 грудня 2017 року) суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), а також за змістом частин другої та третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє після 15 грудня 2017 року) обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки кожному специфічному, доречному та важливому аргументу, що є порушенням не тільки вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, але й невиконанням зобов'язань щодо пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.