2/173-09 Про стягнення заборгованості за поставлені будівельні матеріали - 10.02.2011 Прийняття

У серпні 2009 року приватне підприємство "АНК" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовними вимогами до фізичної особи–підприємця ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів в сумі 138 900, 00 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідач протягом 2005-2007 років за видатковими накладними отримав у позивача інертно-будівельні матеріали, вартість яких повністю не оплатив, при цьому претензію позивача №111 від 10.07.2009 щодо оплати отриманого товару відповідач залишив без задоволення, оскільки вважає, що заборгованості за товар у нього не існує.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 23 вересня 2010 року позов задоволений у повному обсязі. Рішення суду мотивовано тим, що наданими позивачем доказами достеменно підтверджується факт існування та розмір заборгованості відповідача за поставлений протягом 2005-2007 років за видатковими накладними товар.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2010 року рішення місцевого суду скасовано з огляду на приписи п. 2 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку із неповідомленням відповідача належним чином про місце засідання суду та розглядом справи за його відсутністю, що в будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Крім того, вказаною постановою задоволено позовні вимоги приватного підприємства "АНК", стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 138 000, 00 грн. боргу за отриманий згідно з видатковими накладними товар. Висновок апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача боргу, який утворився протягом 2005-2007 років, обґрунтований тим, що відповідач не довів належними і достатніми доказами факт оплати отриманого товару, зокрема, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому, посилаючись на те, що між сторонами не було укладено договору, відтак не визначено строку оплати товару, суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на необхідність застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки дійшов висновку, що перебіг строку позовної давності розпочався після надсилання на адресу відповідача претензії, а саме 29 липня 2009 року.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду в частині задоволення позову, відповідач подав до Вищого господарського суду дві ідентичні за змістом касаційні скарги, в яких, згідно з подальшим уточненням, просив скасувати постанову апеляційного господарського суду в частині задоволення позовних вимог, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині скасування рішення місцевого суду - постанову залишити без змін. В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на те, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята на підставі неналежних доказів, без урахування доводів та заперечень відповідача, у зв’язку з чим висновки апеляційного суду не відповідають дійсним обставинам справи. При цьому, як стверджує скаржник, наявні матеріали справи, у тому числі акт звірки взаєморозрахунків, свідчать про відсутність у нього заборгованості за поставлений позивачем товар, яка була погашена в тому числі шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України. Крім того, за доводами скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно залишив поза увагою строк позовної давності за зобов’язаннями 2005-2007 років.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду, перевіривши доводи скаржника, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення уточнених касаційних скарг з огляду на таке.

Як встановлено судом апеляційної інстанції на підставі додатково поданих відповідачем доказів, залучених до матеріалів справи в порядку ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, відповідач протягом 2005-2007 років за видатковими накладними отримав від позивача інертно-будівельні матеріали загальною вартістю 138 000, 00 грн. Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, апеляційний господарський суд зазначив, що відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому саме відповідач повинен спростувати належними, допустимими і достатніми доказами доводи позивача про те, що відповідач не розрахувався за отриманий згідно з видатковими накладними товар та має борг по його оплаті в сумі 138 900, 00 грн. При цьому, за висновком суду апеляційної інстанції, акт звірки взаємних розрахунків за 2006-2007, наданий відповідачем на підтвердження його заперечень проти позову, не є належним, допустимим та достатнім доказом оплати відповідачем отриманого від позивача за спірними видатковими накладними товару, оскільки акт звірки взаємних розрахунків є бухгалтерським документом, яким звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін повинна бути підтверджена первинними документами: договором, накладними, рахунками, платіжними дорученнями тощо. Щодо доводів відповідача про проведення взаємного зарахування однорідних зустрічних грошових вимог на спірну суму, то суд апеляційної інстанції також їх відхилив з огляду на недоведеність та заперечення цього факту позивачем, який пред’явив до суду позов про стягнення з відповідача боргу за спірними видатковими накладними. З огляду на те, що відповідачем не надано жодних належних доказів оплати боргу в сумі 138 900, 00 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заявленої позивачем суми боргу у повному обсязі.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з наведеним висновком апеляційного господарського суду з огляду на його передчасність, пов’язану з неналежною та неповною юридичною оцінкою наявних у справі доказів, що мають значення для правильного вирішення даного спору.

Зокрема, висновок апеляційного суду про те, що в наданих позивачем видаткових накладних сторонами не встановлений строк, протягом якого відповідач має оплатити отриманий товар, лише частково підтверджується наявними матеріалами справи, а саме видатковими накладними №61 від 09.02.2005, №888 від 19.09.2005, №1108 від 01.11.2005, №1228 від 30.11.2005. Тоді як у видаткових накладних №0000217 від 30.03.2006, №0000528 від 31.05.2006, №0000673 від 30.06.2006, №0000817 від 31.07.2006, №0001089 від 21.09.2006 зазначено, що умовою продажу товару є попередня оплата, а у видатковій накладній №0000568 від 23.05.2007 міститься посилання на те, що умовою продажу товару є бартер. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача 138 000, 00 грн. боргу, позивач посилається на те, що відповідач у повному обсязі не оплатив товар, переданий йому за всіма вищенаведеними накладними. При цьому, позивачем не обґрунтовано, а судом апеляційної інстанції не враховано, та не досліджено тієї обставини, що загальна вартість товару, зазначеного в накладних, складає 152 400, 00 грн.

Разом з цим, з’ясування та належне дослідження вказаних обставин має суттєве значення для правильного вирішення питання як щодо погодження між сторонами строку виконання зобов’язань відповідачем, так і щодо дійсного розміру наявного боргу з урахуванням передачі частини товару на умовах його попередньої оплати та бартеру.

За таких обставин, постанова апеляційного господарського суду в частині задоволення позову, прийнята без належного дослідження всіх необхідних обставин справи, не може вважатись законною та обґрунтованою, тому підлягає скасуванню в цій частині. При цьому, в частині скасування рішення місцевого суду постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін з огляду на те, що наявні матеріали справи свідчать про правильність і обґрунтованість відповідного висновку апеляційного господарського суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. З огляду на те, що відповідні порушення норм процесуального права були допущені обома попередніми судовими інстанціями, судова колегія дійшла висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому суду слід врахувати наведені в даній постанові вказівки, належним чином дослідити наявні у справі суперечливі докази та доводи обох сторін, в тому числі, відповідача –про те, що частина спірної суми боргу була погашена шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог з урахуванням положень ст. 601 Цивільного кодексу України, та зробити вичерпний висновок щодо наявності або відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.