Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 про визнання дійсним договору купівлі-продажу б/н від 03 березня 2008 року земельних ділянок, що розташовані за адресами: АДРЕСА_1, площею 316,0 кв.м та 163,0 кв.м відповідно та визнання права власності на вказані земельні ділянки.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2008 року (суддя Дворний І.І.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 року (судді6 Котлярова О.Л. –головуючий, Маслова З.Д., Ткаченко М.І.) у справі № 2-7/3627-2008 позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу земельних ділянок від 03 березня 2008 року, загальною площею 316,00 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та загальною площею 163,00 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку, загальною площею 316,00 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку загальною площею 163,00 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з постановою суду, Заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Земельного кодексу України (2768-14) , Цивільного кодексу України (435-15) . Прокурор зазначає, що правила статті 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 03 березня 2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець передає у власність покупця земельні ділянки площею 163,0 кв.м та 316,0 кв.м, за адресами: АДРЕСА_1.

З боку фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 зобов’язання за договором від 03 березня 2008 року були виконані, сума у розмірі 10000,00 грн. передана відповідачу.

Листом від 04 березня 2008 року позивач запрошував відповідача для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу від 03 березня 2008 року.

Проте, фізична особа-підприємець ОСОБА_7 листом від 05 березня 2008 року повідомив позивача про те, що він заперечує проти нотаріального посвідчення даного договору, що й стало підставою для звернення з даним позовом.

Задовольняючи позов у повному обсязі суд зазначили, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, а отже суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (1490-14) , на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Статтею 210 Кодексу встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Статтею 657 Кодексу встановлені вимоги щодо форми окремих видів договорів купівлі-продажу, зокрема, встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Разом з тим, якщо правочин повністю або частково виконаний однією зі сторін, а інша ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд відповідно до частини другої статті 220 ЦК України за вимогою сторони, що виконала правочин (або її правонаступника), може визнати його дійсним. Це правило не застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження (заборона) на здійснення такого правочину або сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних його умов. Також слід зазначити, що правила статті 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

За вказаних обставин висновки суді першої та апеляційної інстанції щодо можливості визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки без його державної реєстрації, не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Крім того, згідно частини 3 статті 334 Кодексу право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (частина 4 статті 334 Кодексу).

Отже, враховуючи, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права, відсутність такої реєстрації тягне за собою відмову у позові в зазначеній частині.

За вказаних обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для визнання спірного договору дійсним та задоволення позовних вимог з підстав, зазначених в позові, є помилковими.

Оскільки помилкове застосування судами норм матеріального права призвело до неправильного вирішення спору, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню згідно з положеннями частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Колегія суддів в силу положень статей 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України, Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (2453-17) , розділу ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в частині визначення статусу та повноважень Вищого господарського суду України.

Враховуючи положення пункту 2 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, колегія вважає за необхідне прийняти нове рішення у справі, яким у позові відмовити.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 року у справі № 2-7/3627-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2008 року у даній справі скасувати.

Прийняти нове рішення. У позові відмовити.