Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

Рішенням від 26.10.2010 господарського суду Миколаївської області (суддя: Ржепецький В.О. ) позовні вимоги задоволено. Стягнено з ТОВ "Морський спеціалізований порт "Ніка-Тера" на користь Одеської залізниці 61904, 00 грн. –збір за зберігання вантажу у вагонах.

Постановою від 07.12.2010 Одеського апеляційного господарського суду (судді: Михайлов М.В. - головуючий, Поліщук Л.В., Журавльов О.О.) рішення від 26.10.2010 господарського суду Миколаївської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до п.5 Правил зберігання вантажів, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ТОВ "Морський спеціалізований порт "Ніка-Тера" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 22 Статуту залізниць України, ст.ст. 319, 322 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 18.12.2009 Одеська залізниця та ТОВ "Морський спеціалізований порт "Ніка-Тера" уклали договір №ДН-4/42 про експлуатацію залізничної під’їзної колії, відповідно до умов якого експлуатується під’їзна колія, яка належить відповідачеві у справі, що примикає до станції Жовтнева Одеської залізниці, через стрілку №158 і обслуговується власним локомотивом.

За змістом п.11 вищевказаного договору сторони домовились, про максимальну переробну спроможність вантажних пунктів. Час перебування вагонів на під'їзній колії обчислюється з моменту закінчення передавальних операцій при передачі вагонів залізницею власнику колії до моменту закінчення цих операцій при поверненні вагонів Залізниці. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника складається акт загальної форми. В акті вказується час початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки з його вини та час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.

На підтвердження переробної спроможності під’їзної колії відповідача, позивачем було надано довідку за період з 07 - 08.02.2010 по 20 - 24.02.2010.

Відповідно до п.16 договору, за зберігання вантажу у вагонах, які не подані під вивантаження з вини власника колії, справляється збір за зберігання вантажу після закінчення терміну безоплатного зберігання згідно Тарифного керівництва №1.

Господарськими судами встановлено, що через неможливість накопичування вагонів на станції призначення Жовтнева Одеської залізниці і не прийняття вантажу відповідачем в лютому 2010 позивачем у справі затримано вагони з вантажем –вантажоодержувачем яких є ТОВ "Морський спеціалізований порт "Ніка-Тера".

Відповідно до пп.3 ч.1, ч. 2 ст.6 Статуту залізниць України, вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж.

Накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту (457-98-п) та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Отже, накладна у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, є належним і допустимим доказом, яким підтверджуються, зокрема, відомості про особу —вантажоодержувача (вантажовласника).

Господарськими судами також встановлено, що позивачем надано витяг з книги повідомлень про час подавання вагонів, відповідно до якого вантажоодержувачем затриманого вантажу мінеральних добрив є ТОВ "Морський спеціалізований порт "Ніка-Тера".

Відповідно ст.46 Статуту залізниць України, одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Відповідно до п.5 Правил зберігання вантажів (z0866-00) , якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Пунктами 8, 9 Правил зберігання вантажів (z0866-00) передбачено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). При затримці термін безоплатного зберігання обчислюється з моменту затримки. Зберігання вантажів, факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

Господарськими судами також встановлено, що затримка вантажу мінеральних добрив, підтверджено актами загальної форми.

Пунктом 2.3 розділу 2 Тарифного керівництва № 1 встановлено, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.

Господарські суди дійшли висновку, що збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Статтею 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) , цього закону, Статуту залізниць України (457-98-п) , який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажів, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом (435-15) , іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пункт 5 статті 307 Господарського кодексу України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.ст. 2, 8 Закону України "Про залізничний транспорт" умови та порядок організації перевезень за участю залізниць, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України (457-98-п) , який затверджується Кабінетом Міністрів України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та іншими актами законодавства України.

За пунктом 46 Статуту залізниць України (457-98-п) , одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Пунктом 5 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 за № 644, зареєстрованих Міністерством юстиції України 24.11.2000 за № 866/5087 (z0866-00) встановлює, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Пункт 8 Правил зберігання вантажів встановлює, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці –з моменту затримки.

Пунктом 2 розділу 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 15.11.1999 за № 551, зареєстрованого Міністерством юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121 (z0828-99) , встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Норми статті 46 Статуту та Правил зберігання вантажів (z0866-00) та Тарифного керівництва №1 не передбачають укладання окремого договору на зберігання вантажу, який перевозиться за договором перевезення (накладної), як і не передбачають винятку щодо сплати збору за ставками Тарифного керівництва №1 за зберігання вантажів у вагонах, які належать іншим країнам, або є власними (приватними) та не відносяться до загального парку залізниці. Збір за зберігання справляється незалежно від плати за користування вагонами (контейнерами).

Пунктом 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 за № 113 (z0165-99) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458 (z0165-99) , у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника (до яких у тому числі належать вантажовідправники та вантажоодержувачі). В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Отже, господарські суди дійшли висновку, що на підтвердження затримки вагонів з вини вантажовласника залізницею надано акти загальної форми, в яких зазначено про причини затримки вагонів, враховуючи положення п. 9 Правил зберігання вантажів (z0866-00) та 8 Правил користування вагонами і контейнерами (z0165-99) .

Пунктом 5 Правил зберігання вантажів (z0866-00) , передбачено, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Згідно з пунктом 42 Статуту залізниць України (457-98-п) залізниця зобов’язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12 години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення.

Згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України під небезпечними вантажами розуміють речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які через присутні їм властивості за наявності певних факторів можуть в процесі транспортування, під час проведення вантажних робіт та збереження призвести до вибуху, пожежі, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів транспорту, заподіяння матеріальних втрат і шкоди навколишньому середовищу, а також загибелі, травмування, отруєння, опіків, захворювання людей, тварин.

Відповідно до ст. 46 Статуту залізниць України, Правил зберігання вантажів (z0866-00) та Тарифного керівництва №1, зазначеними актами не передбачено винятку щодо сплати збору за ставками Тарифного керівництва №1 за понаднормативне зберігання небезпечних вантажів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 07.12.2010 Одеського апеляційного господарського суду зі справи № 15/147/10 залишити без змін.