Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

У липні 2010 р. Прилуцький міжрайонний прокурор Чернігівської області звернувся в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради (далі –Рада) до господарського суду Чернігівської області з позовною заявою, у якій просив визнати за територіальною громадою м. Прилуки в особі Ради право власності на автомобіль ЗІЛ-130 75-54 ЧНЛ, рік випуску 1973, залишкова вартість згідно довідки Комунального підприємства "Комунальні послуги" (далі –Підприємство) –11 999,08 грн., автомобіль ЗІЛ-130 ММЗ 4502 з газовою установкою 80-20 ЧНН, рік випуску 1980, залишкова вартість згідно довідки Підприємства –2 617,64 грн., автомобіль ЗІЛ 433362 073-45 МН, рік випуску 2003, залишкова вартість згідно довідки Підприємства –78 391,71 грн. та звільнити вказане майно (далі –Автомобілі) з-під арешту.

Позовні вимоги Прилуцький міжрайонний прокурор Чернігівської області, посилаючись на ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", обґрунтовував тим, що постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції (далі –Відділ) від 02.07.2010 р. було накладено арешт на майно, яке належить Підприємству, проте до складу цього майна увійшло майно (Автомобілі), яке не є власністю Підприємства, а є власністю територіальної громади м. Прилуки.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 09.09.2010 р. (суддя Скорик Н.О.) позовні вимоги Прилуцького міжрайонного прокурора Чернігівської області задоволено. Рішення прийнято з мотивів, викладених Прилуцьким міжрайонним прокурором Чернігівської області у позовній заяві.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 р. (колегія суддів: Зеленін В.О., Дикунська С.Я., Буравльов С.І.) рішення господарського суду Чернігівської області від 09.09.2010 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Прилуцького міжрайонного прокурора Чернігівської області відмовлено.

постанова мотивована тим, що:

– Прилуцький міжрайонний прокурор Чернігівської області не довів, яким саме чином відповідачі –Підприємство, фізична особа –підприємець ОСОБА_1 та фізична особа –підприємець ОСОБА_2 порушують, оспорюють або не визнають право власності територіальної громади м. Прилуки на Автомобілі;

– постановою головного державного виконавця Відділу від 02.07.2010 р. було накладено арешт на майно, яке належить Підприємству, без складання акту опису цього майна, при цьому у матеріалах справи відсутні докази перебування усіх Автомобілів на балансі у Підприємства.

Перший заступник прокурора Чернігівської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Чернігівської області від 09.09.2010 р. Викладені у касаційній скарзі вимоги перший заступник прокурора Чернігівської області обґрунтовує посиланням на ст. ст. 62, 63 Господарського кодексу України, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", статут Підприємства та зазначає, що апеляційний господарський суд проігнорував обставини, встановлені місцевим господарським судом.

Фізична особа –підприємець ОСОБА_2 скористалась правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу першого заступника прокурора Чернігівської області, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 р. –без змін. Викладені у відзиві вимоги фізична особа –підприємець ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята без порушень норм законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу першого заступника прокурора Чернігівської області до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга першого заступника прокурора Чернігівської області підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Прилуцького міжрайонного прокурора Чернігівської області про визнання за Радою права власності на Автомобілі та звільнення їх з-під арешту, господарський суд апеляційної інстанції зазначив про те, що постановою головного державного виконавця Відділу від 02.07.2010 р. було накладено арешт на майно, яке належить Підприємству, без складання акту опису цього майна, та у матеріалах справи відсутні докази перебування усіх Автомобілів на балансі у Підприємства.

При цьому апеляційний господарський суд вказав, що посилання місцевого господарського суду на рішення Виконавчого комітету Ради № 234 від 16.04.2002 р. "Про передачу майна" та додатку до нього як на доказ того, що Автомобілі були передані на баланс Підприємства, є помилковими, оскільки згідно вказаних документів на баланс Підприємства було передано лише автомобіль ЗІЛ-130 1980 року випуску, державний номер 80-20.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вказане твердження господарського суду апеляційної інстанції не повністю відповідає матеріалам справи, оскільки як вбачається з рішення Виконавчого комітету Ради № 234 від 16.04.2002 р. "Про передачу майна" і додатку до нього та встановлено господарським судом першої інстанції, відповідно до вказаних документів на баланс Підприємства було передано не один автомобіль ЗІЛ-130 1980 року випуску, державний номер 80-20 (позиція 16), а також і автомобіль ЗІЛ-130 1973 року випуску, державний номер 75-54.

Крім того, господарським судом Чернігівської області було встановлено та матеріалами справи підтверджується, що автомобіль ЗІЛ 433362, державний номер 073-45 МН, перебуває на балансі Підприємства, оскільки його було придбано Підприємством за рахунок бюджетних коштів Ради згідно рішення Ради від 22.01.2004 р. "Про використання вільного залишку коштів міського бюджету станом на 01.01.2004 р." та листа –дозволу Управління житлово-комунального господарства Ради № 4 від 26.01.2004 р. на використання Підприємством суми 139 300,00 грн. для придбання автомобіля ЗІЛ згідно рішення Ради від 22.01.2004 р.

Викладене свідчить, що Автомобілі перебували на балансі Підприємства.

Зазначення господарським судом другої інстанції про те, що згідно рішення Ради № 2 від 29.04.2010 р. Автомобілі було передано на баланс Комунального підприємства "Послуга", не може бути підставою для висновку про те, що Автомобілі на момент накладення на них постановою головного державного виконавця Відділу від 02.07.2010 р. арешту та прийнятті рішення у справі не перебували на балансі Підприємства, оскільки господарським судом першої інстанції на підставі матеріалів справи встановлено, що Автомобілі станом на 25.06.2010 р. знаходились на балансі Підприємства, що підтверджується довідкою № 267 від 25.06.2010 р., виданою Підприємством. При цьому у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що Автомобілі на виконання рішення Ради № 2 від 29.04.2010 р. було фактично передано з балансу Підприємства на баланс Комунального підприємства "Послуга".

Таким чином, висновок господарського суду апеляційної інстанції про те, що у матеріалах справи відсутні докази перебування усіх Автомобілів на балансі у Підприємства є помилковим.

Разом з цим, місцевим господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

– Автомобілі є комунальною власністю територіальної громади м. Прилуки та перебувають на балансі Підприємства;

– постановою головного державного виконавця Відділу від 02.07.2010 р. було накладено арешт на усе майно, яке належить Підприємству.

Відповідно до частини третьої ст. 78 Господарського кодексу України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Згідно з частиною першою ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що власником Автомобілів є територіальна громада м. Прилуки, від імені якої, виходячи з норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , діє Рада.

Частиною першою. ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Таким чином, позовні вимоги Прилуцького міжрайонного прокурора Чернігівської області, заявлені в особі Ради, є обґрунтованими, а відтак були правильно задоволені господарським судом Чернігівської області.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 р. підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Чернігівської області від 09.09.2010 р. має бути залишено в силі як таке, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Чернігівської області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 р. у справі 7/97 господарського суду Чернігівської області скасувати.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 09.09.2010 р. у справі 7/97 залишити в силі.