Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У червні 2008 р. СПД ОСОБА_5 звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання за нею права власності на будівлю магазину (Літ А-2), загальною площею 401,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на приписи статей 331 та 376 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору купівлі –продажу від 04.06.2003 р. позивачу належить будівля кафе –павільйону у АДРЕСА_1, а на підставі рішення виконкому Донецької міськради від 25.10.2006 р. № 616/1було укладено договір оренди земельної ділянки від 14.12.2006 р., за яким позивачу надано земельну ділянку по вул. Пролетарській, 6 загальною площею 707 кв.м. для обслуговування кафе.

Станом на 13.06.2008 р. КП БТІ м. Донецька була проведена технічна інвентаризація, в результаті якої виготовлений технічний паспорт на об'єкт нерухомості –будівлю магазину, розташованого в АДРЕСА_1 та зроблений висновок про самовільну реконструкцію будівлі із збільшенням розмірів та зміною цільового призначення з кафе у магазин.

Позивач зазначала, що враховуючи те, що виконані роботи були здійснені з порушенням встановленої законом процедури отримання дозвільних документів, збудований об'єкт має ознаки самовільного будівництва, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості здійснити дії з оформлення всіх необхідних правовстановлюючих документів, що позбавляє його права користуватися своєю власністю.

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.07.2008 р. позовні вимоги задоволені в повному обсязі, визнано право власності СПД ОСОБА_5 на будівлю магазину (літ.А-2) загальною площею 401,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2009 р. рішення суду від 04.07.2008 р. скасовано, а права направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду, рішенням господарського суду Донецької області від 30.08.2010 р. (судді: Іванченкова О.М., суддів Ягічева Н.І., Попков Д.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_5 Донецький апеляційний господарський суд (судді: Алєєва І.В., Величко Н.Л., Москальова І.В.) переглянувши рішення господарського суду від 30.08.2010 р. в апеляційному порядку, постановою від 30.11.2010 р. скасував його, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольни в повному обсязі, визнав право власності ФОП ОСОБА_5 на будівлю магазину (літ.А-2) загальною площею 401,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції посилаючись, зокрема, на приписи статті 392 Цивільного кодексу України, зазначив, що позивач є користувачем земельної ділянки, на якій ним проведено лише реконструкцію будівлі і порушення прав та інтересів інших осіб відсутні.

Заступник прокурора Донецької області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р. скасувати, а рішення господарського суду Донецької області від 30.08.2010 р. залишити без змін, вказуючи на відсутність підстав для задоволення позовних вимог з підстав визначених позивачем у позові та застосування статей 331, 376 Цивільного кодексу України, а також не врахування судом апеляційної інстанції, що визнання у судовому порядку права власності, за загальним правилом, є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його визнання.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, під час здійснення судового провадження судом першої інстанції було встановлено, що 04.06.2003 р. між ОСОБА_6 (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу будівлі кафе-павільйону в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 106,8 кв.м.

СПД ОСОБА_5 самочинно здійснила перебудову існуючого об'єкту внаслідок чого утворилося приміщення, про що свідчить технічний паспорт БТІ № 4/17542 та технічний висновок ДП "Експертно-технічний центр" ПП "Інноваційна науково-технічна експертна компанія" від 24.06.2008 р.

Предметом спору у даній справі є вимога СПД ОСОБА_5 до виконкому Донецької міськради про визнання за позивачем права власності на будівлю магазину (Літ А-2), загальною площею 401,5 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись, зокрема, на приписи статей 331 та 376 Цивільного кодексу України, обґрунтовуючи позовні вимоги проведенням будівельних робіт з порушенням встановленої законом процедури отримання дозвільних документів, у зв’язку з чим збудований об'єкт має ознаки самовільного будівництва, а позивач позбавлений можливості здійснити дії з оформлення всіх необхідних правовстановлюючих документів, що позбавляє його права користуватися своєю власністю.

Стаття 331 Цивільного кодексу України визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, яке створене з додержанням вимог закону та інших правових актів, однак не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Водночас, поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

При цьому, необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України обумовлена приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про основи містобудування".

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (1243-2004-п) (яка була чинна на момент звернення з позовом до суду) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій", фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Статтею 29 цього ж Закону передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи Рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради № 616/1 від 25.12.2006 р. "Про надання фізичній особі –підприємцю ОСОБА_5 земельної ділянки в оренду для експлуатації будівлі кафе –павільйону по АДРЕСА_1" затверджено проект землеустрою з відводу земельної ділянки підприємцю ОСОБА_5 для експлуатації існуючої будівлі кафе –павільйону по вул. Пролетарській, 6, а пунктами 4.6 та 4.7 вказаного рішення встановлено використання земельної ділянки тільки за цільовим призначенням та проведення будь –яких видів проектних, будівельних та земельних робіт за згодою виконкому міськради (а.с. 18-20).

14.12.2006 р. між виконавчим комітетом Донецької міськради та ОСОБА_5 було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого виконком (орендодавець) надав, а ОСОБА_5(орендар) прийняла в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для експлуатації існуючого будинку кафе - павільйону, яка знаходиться на території Будьонівського району м. Донецька по вул. Пролетарській, 6 (пункт 1 договору).

В оренду передана земельна ділянка загальною площею 707 кв.м., в тому числі: 323 кв.м. –під капітальною одноповерховою забудовою, 155 кв.м. –під зеленими насадженнями, 229 кв.м. –під проїздами, проходами та площадками. На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна, який належать орендарю на праві власності: існуюча будівля кафе –павільйону (пункти 2, 3 договору).

Пунктом 6 договору оренди земельної ділянки сторони перебачили, що земельна ділянка має особливості, які можуть вплинути на орендні відносини: земельна ділянка площею 130 кв.м. у межах "червоних ліній" передається в оренду без права забудови, а пунктом 16 договору сторони передбачили заборону самовільної забудови земельної ділянки.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем будівництво проводилось без отримання дозвільної документації, що не спростовується й позивачем.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції було залишено поза увагою те, що статтею 331 Цивільного кодексу України встановлені підстави набуття права власності на нову річ, а статтею 376 Цивільного кодексу України передбачені підстави визнання права власності на самочинне будівництво, і одночасне застосування вказаних норм є неможливим.

При цьому, статтею 392 Цивільного кодексу України, на яку послався суд апеляційної інстанції передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, а в даному випадку позивач з позовом з підстав, визначених вказаною нормою, до суду не звертався, у зв’язку з чим застосування вказаної норми судом апеляційної інстанції є помилковим.

За приписами статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Проте, скасовуючи рішення господарського суду Донецької області, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених ним обставин справи.

А тому, беручи до уваги приписи законодавства та встановлені під час розгляду справи судом першої інстанції обставини, судова колегія вважає правомірним висновок господарського суду Донецької області щодо відмови у задоволені позовних вимог ФОП ОСОБА_5 про визнання права власності на будівлю магазину (Літ А-2), загальною площею 401,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, виходячи з встановлених обставин справи судом першої інстанції та враховуючи викладене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2010 р. у справі прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін, а постанова апеляційної інстанції скасуванню.

Керуючись статтями 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р. у справі № 44/123пн скасувати, а рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2010р. залишити без змін.

Касаційну скаргу задовольнити.