14/137-10 Про стягнення заборгованості по лізинговим платежам - 08.02.2011 Прийняття

Рішенням господарського суду Київської області від 30.07.2010 (суддя Бацуца В.М.) позов задоволено частково - на підставі ст.ст. 526, 549, 611, ч.2 ст. 625, ч.5 ст. 653 ЦК України та ст.ст. 193, 224, 231, 232 ГК України стягнуто з відповідача на користь позивача 107318,20 грн. заборгованості по лізинговим платежам за договором фінансового лізингу від 20.05.2008 №КL0804109 за січень-травень 2010р., 8229,29 грн. пені, 4353,39 грн. збитків у вигляді витрат позивача на оплату послуг нотаріуса по вчиненню виконавчого напису, пов'язаних з розірванням договору через істотне порушення лізингоодержувачем своїх зобов'язань. В решті позовних вимог (про стягнення 98300,96 грн. штрафу) відмовлено у зв'язку з недопустимістю подвійного застосування стосовно боржника юридичної відповідальності згідно зі ст. 61 Конституції України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 (судді: Тищенко О.В., Алданова С.О., Калатай Н.Ф.) рішення змінено шляхом задоволення позовних вимог про стягнення 98300,96 грн. штрафу з тих мотивів, що згідно п.11.6 договору фінансового лізингу від 20.05.2008 №КL0804109, який не визнано недійсним, застосування штрафу є правовим наслідком розірвання даного договору з вини відповідача, а не подвійною відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов'язання.

СП у формі ТОВ "Транс-Груп" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, в позові відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 61 Конституції України, ст.ст. 549, 652 ЦК України, ст.ст. 188, 230, 231 ГК України, ст.ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат" та ст. 43 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на неправомірне одночасне стягнення пені та штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання, а також на відсутність підстав для вчинення виконавчого напису нотаріуса від 18.06.2010 у зв'язку з недоведеністю безспірного характеру заборгованості відповідача по лізинговим платежам.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Змінюючи первісне рішення про часткове задоволення позову шляхом відмови у стягненні 98300,96 грн. штрафу, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

20.05.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №KL0804109, згідно умов розділу "Спеціальні умови фінансування" договору предметом договору лізингу є сідловий тягач Renault Magnum, 2008р.в., новий, ціна майна за договором лізингу 806304,46 грн., продавцем якого є компанія Renault Trucks S.A.S. (Франція).

Згідно умов п.1.1 договору лізингодавець, відповідно до заявки лізингоодержувача, набуває (купує) у продавця майно, вказане лізингоодержувачем і надає лізингоодержувачу право на час строку лізингу володіти і користуватися ним в порядку цього договору та на умовах фінансового лізингу, а лізингоодержувач зобов’язується оплачувати лізингові платежі, встановлені в графіку платежів. Після завершення строку лізингу, при виконанні лізингоодержувачем всіх умов цього договору, майно передається у власність лізингоодержувачу.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що майно, передане лізингоодержувачу на умовах даного договору є власністю лізингодавця впродовж всього строку дії договору.

Відповідно до п.11.1 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання і підлягає виконанню лізингодавцем з моменту внесення лізингоодержувачем початкового внеску та/або адміністративного платежу, а також виконання лізингоодержувачем інших зобов’язань, вказаних у Спеціальних умовах фінансування, і діє до моменту повної оплати лізингодавцю лізингових платежів по уточненому графіку платежів і, якщо такі є, інших боргів (пеня, штрафи, суми компенсацій, які передбачені в даному договорі) та передачі лізингоодержувачу права власності на предмет лізингу, тобто до повного виконання сторонами своїх обов’язків.

Згідно п.11.5 договору цей договір може бути розірваний в односторонньому порядку, не звертаючись до суду, лізингодавцем, якщо лізингоодержувач істотно порушив цей договір або істотно порушує інший укладений між сторонами договір фінансового лізингу незалежно від належного або неналежного виконання цього договору. Розірвання договору відбувається шляхом направлення лізингоодержувачу повідомлення про розірвання договору за 10 календарних днів до дати розірвання. Зокрема, згідно з п.11.5.3 договору істотним порушенням вважається прострочення лізингоодержувачем більше одного місяця оплати хоча б одного лізингового платежу або більш ніж на один місяць запізнення з оплатою неустойки і/або штрафу, встановленого за цим договором.

Пунктом 11.6 договору передбачено, що коли лізингоодержувач істотно порушує даний договір, то лізингодавець має право вимагати, щоб лізингоодержувач через певний час, але не пізніше 15 робочих днів, усунув вчинене порушення, якщо це можливо за даних обставин. Коли є підстава розірвати цей договір, то лізингодавець має право вимагати, від лізингоодержувача заплатити за предмет лізингу лізингодавцю всі лізингові платежі і неустойку (пеню та штрафи), які залишилися до кінця строку лізингу або розірвати договір. Після розірвання даного договору лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача повернути йому предмет лізингу, заплатити лізингодавцю борги, строк оплати яких наступив до дня розірвання договору, неоплачену вартість предмету лізингу на дату розірвання договору та штраф у розмірі 15 відсотків від неоплаченої вартості предмету лізингу. Також лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача покрити всі витрати, які були пов’язані з розривом договору. Лізингоодержувач повинен повернути лізингодавцю предмет лізингу в такому стані, в якому одержував його, беручи до уваги нормальний знос. Коли лізингоодержувач не прибув, щоб передати предмет лізингу, то лізингодавець має право узяти його одноособово.

23.07.2008р. між позивачем та відповідачем було підписано акт прийому-передачі предмету лізингу, згідно якого лізингодавець передав у користування та володіння, а лізингоодержувач прийняв предмет лізингу згідно специфікації з наведеними характеристиками: сідловий тягач Renault Magnum, 2008р.в., новий, серійний номер VF617GKA000012522, кількістю 1 шт.

02.06.2010р. позивач направив на адресу відповідача повідомлення №03/06 від 02.06.2010 про розірвання договору, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 02.06.2010 та фіскальним чеком №5064 від 02.06.2010.

Згідно зазначеного повідомлення позивач повідомив відповідача про розірвання договору з 12.06.2010р., вимагав не пізніше 14.06.2010р. повернути позивачу сідловий тягач Renault Magnum 460.19 ТНТ 1100-EURO5, 2008р.в., номер шасі VF617GKA000012522, державний реєстраційний номер АА0756НО та просив сплатити йому 105031,22 грн. основного боргу, 32576,62 грн. пені, 661677,45 грн. неоплаченої вартості предмету лізингу та штраф у розмірі 15 % від несплаченої вартості предмета лізингу, що складає 99251,62 грн. в термін до 12.06.2010р.

Відповідач у строки, визначені позивачем у повідомленні про розірвання договору, заборгованість не сплатив, предмет лізингу позивачу добровільно не повернув.

18.06.2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 на підставі ст. 87 Закону України "Про нотаріат" та ст. 7 Закону "Про фінансовий лізинг" вчинено виконавчий напис №1277 про повернення відповідачем на користь позивача предмета фінансового лізингу: сідловий тягач Renault Magnum 460.19 ТНТ 1100-EURO5, 2008р.в., номер шасі VF617GKA000012522, державний реєстраційний номер АА0756НО, вартістю 435339,16 грн. Позивачем за вчинення зазначеного виконавчого напису було сплачено 4353,39 грн., що підтверджується написом на виконавчому написі та банківською випискою з рахунку позивача від 25.06.2010.

29.06.2010р. сторонами було підписано акт повернення предмета лізингу, згідно якого відповідач повернув позивачу предмет лізингу: сідловий тягач Renault Magnum 460.19 ТНТ 1100-EURO5, 2008р.в., номер шасі VF617GKA000012522, державний реєстраційний номер АА0756НО.

Судом встановлено, що у встановлений договором строк та станом на момент розгляду справи відповідач не виконав у повному обсязі свій обов’язок щодо сплати лізингових платежів та відсотків за користування предметом лізингу і його заборгованість за період з січня 2010р. по травень 2010р. перед позивачем складає 107318,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи договором фінансового лізингу №KL0804109 від 20.05.2008, додатковими угодами №1 від 26.07.2009 та №2 від 13.01.2010 до договору, уточненими графіками сплати лізингових платежів до договору, додатком до позовної заяви (розрахунком основного боргу), довідкою №01-01/07 від 02.07.2010, платіжними дорученнями, виписками з банківського рахунку позивача.

Оскільки виконаний позивачем розрахунок пені є невірним, судом першої інстанції здійснено вірний розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача пеня у розмірі 8229,29 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків, понесених останнім у зв’язку з оплатою витрат на вчинення виконавчого напису нотаріуса у розмірі 4353,39 грн. внаслідок порушення його прав на своєчасне повернення предмету лізингу та своєчасну сплату лізингових платежів за договором фінансового лізингу №KL0804109 від 20.05.2008, суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

Відповідно до ч.5 ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв’язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору .

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до п.11.6 договору лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача покрити всі витрати, які були пов’язані з розривом договору. Лізингоодержувач повинен повернути лізингодавцю предмет лізингу в такому стані, в якому одержував його, беручи до уваги нормальний знос.

Апеляційним судом встановлено, що у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків щодо своєчасної сплати лізингових платежів та своєчасного повернення предмету лізингу за договором, позивач був змушений звернутись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 для вчинення у відповідності до приписів Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) виконавчого напису, що був вчинений 18.06.2010р. та за вчинення якого позивачем було понесені витрати у розмірі 4353,39 грн., що підтверджується договором фінансового лізингу №KL0804109 від 20.05.2008, повідомленням №03/06 від 02.06.2010 про розірвання договору, виконавчим написом від 18.06.2010, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрованим в реєстрі за №1277, випискою з банківського рахунку позивача від 25.06.2010 та іншими наявними у матеріалах справи документами.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 4353,39 грн., понесених у зв’язку з оплатою витрат на вчинення виконавчого напису нотаріуса внаслідок порушення прав лізингодавця на своєчасне повернення предмету лізингу та своєчасну сплату лізингових платежів за договором фінансового лізингу №KL0804109 від 20.05.2008 є обґрунтованою, а, отже, правомірно задоволена судом першої інстанції.

Окрім пені, позивач також просив суд першої інстанції стягнути штраф у розмірі 98300,96 грн.

Однак, судом першої інстанції було відмовлено позивачу в частині стягнення штрафу з посиланням на ст. 61 Конституції України, якою встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Апеляційна інстанція не погодилася з даним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549 ЦК України)

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Частини 2 та 3 даної статті на законодавчому рівні розгляда ють штраф та пеню як різновиди неустойки.

Відповідно кваліфікуючими озна ками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зо бов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналеж но виконаного зобов'язання.

У свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується наступними оз наками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконан ня (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоє часно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Пунктом 11.6 договору сторони узгодили, що після розірвання даного договору Лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача повернути йому предмет лізингу, заплатити лізингодавцю борги, строк оплати яких наступив до дня розірвання договору, неоплачену вартість предмету лізингу на дату розірвання договору та штраф у розмірі 15 відсотків від неоплаченої вартості предмету лізингу.

Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним пункту 11.6 договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції не може погодиться з висновком суду першої інстанції, що стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, як це передбачено п.11.6 договору, суперечить Конституції України (254к/96-ВР) та загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні штрафу підлягає скасуванню. Позивачем вірно було здійснено розрахунок штрафу, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача штраф у розмірі 98300,96грн.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки умов договору фінансового лізингу №KL0804109 від 20.05.2008, додаткових угод №1 від 26.07.2009 та №2 від 13.01.2010 до договору, уточнених графіків сплати лізингових платежів та інших наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано факт існування заборгованості останнього в сумі 107318,20 грн. по лізинговим платежам за січень-травень 2010р. та подальше правомірне нарахування лізингодавцем 8229,29 грн. пені на вказану суму основного боргу у зв'язку з простроченням внесення платежів.

Колегія відхиляє безпредметні посилання заявника в обґрунтування своїх заперечень на ст. 652 ЦК України, якою передбачено підстави зміни чи розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, оскільки даною статтею не врегульовано спірні правовідносини щодо стягнення боргу з лізингових платежів, неустойки та збитків.

Правомірність односторонньої відмови позивача (лізингодавця) від договору фінансового лізингу №KL0804109 від 20.05.2008, оформленої повідомленням №03/06 від 02.06.2010 про розірвання договору, випливає з приписів ч.2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", згідно якої лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно п.11.6 договору лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача покрити всі витрати, які були пов’язані з розривом договору. Лізингоодержувач повинен повернути лізингодавцю предмет лізингу в такому стані, в якому одержував його, беручи до уваги нормальний знос.

Судами також встановлено доведеність 4353,39 грн. збитків у вигляді витрат позивача на оплату послуг нотаріуса по вчиненню виконавчого напису, пов'язаних з розірванням договору через істотне порушення лізингоодержувачем своїх зобов'язань.

Не заслуговують на увагу передчасні твердження скаржника про відсутність підстав для вчинення виконавчого напису нотаріуса від 18.06.2010 у зв'язку з недоведеністю безспірного характеру заборгованості відповідача по лізинговим платежам, оскільки вказаний виконавчого напису нотаріуса не оспорено, не скасовано та не визнано таким, що не підлягає виконанню у встановленому порядку.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання . Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч.4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Пунктом 11.6 договору визначено, що після розірвання даного договору Лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача повернути йому предмет лізингу, заплатити лізингодавцю борги, строк оплати яких наступив до дня розірвання договору, неоплачену вартість предмету лізингу на дату розірвання договору та штраф у розмірі 15 відсотків від неоплаченої вартості предмету лізингу.

Вказаний пункт договору не визнано недійсним в частині визначення штрафу як такий, що не відповідає ст. 61 Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, застосування та стягнення судом спірної суми штрафу у розмірі 15 відсотків від неоплаченої вартості предмету лізингу є правовим наслідком розірвання договору фінансового лізингу з вини відповідача, а не санкцією за прострочення грошового зобов'язання.

Тобто, застосування штрафу є правовим наслідком розірвання даного договору з вини відповідача, а не подвійною відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов'язання, як помилково вважає скаржник.

Разом з тим, колегія вважає недоречним посилання заявника в обґрунтування своїх заперечень на ст. 61 Конституції України, яка міститься в розділі ІІ Конституції України (254к/96-ВР) (ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА), відтак, регулює питання недопустимості подвійної юридичної відповідальності громадянина (фізичної особи) за одне і те ж саме правопорушення, але аж ніяк не цивільно-правової відповідальності суб'єкта господарювання (юридичної особи).