Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У березні 2009 року Міністерство юстиції України звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ДП "Артемвугілля", за участю третьої особи - Державного казначейства України про стягнення збитків завданих Державному бюджету України у розмірі 12 890, 16 грн., посилаючись, зокрема, на приписи статті 1166 Цивільного кодексу України, з огляду на рішення Європейського суду з прав людини за № 1192/04, відповідно до якого платіжним дорученням від 06.05.2008 р за № 1210 з Державного бюджету України перераховано на рахунок Бахерова Віктора Андрійовича, який був працівником шахти ім. Ю.О. Гагаріна вказаної суми.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23.03.22009 р. залучено до участі у справі в якості другого відповідача ДП "Шахту Ю.О. Гагаріна"

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.05.2009 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.08.2009 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2009 р. судові рішення скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, ухвалою господарського суду Донецької області від 16.08.2010 р. виключено зі складу відповідачів ДП "Артемвугілля".

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.04.2010 р. (суддя Ушенко Л.В.) у задоволенні позовних відмовлено в повному обсязі, з огляду на їх необґрунтованість.

За апеляційною скаргою Міністерства юстиції України Донецький апеляційний господарський суд (судді: Москальова І.В., Діброва Г.І., Стойка О.В.) переглянувши рішення господарського суду Донецької області від 14.04.2010 р. в апеляційному порядку, постановою від 25.05.2010 р. залишив його без змін.

Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив щодо відсутності причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача та моральною шкодою, що присуджена до стягнення з держави України за рішенням Європейського Суду з прав людини.

Міністерство юстиції України подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції не відповідають чинному законодавству та обставинам справи, зазначаючи, що за загальною презумпцією вини в цивільному праві, встановленою, зокрема, статтями 614, 1166 Цивільного кодексу України, відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди. Особа, яка завдала шкоду буде вважатися винною, якщо не доведе відсутність своєї вини. Проте, як зазначив заявник касаційної скарги, судами не встановлювалось, а відповідачем не доводилось відсутність його вини у завданні ОСОБА_1 моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 03.10.2000 р. з ДП "Шахта ім. Ю.О. Гагаріна" в особі виробничої одиниці –"Артемвугілля" було стягнуто на користь ОСОБА_1 заборгованість по щомісячних регресних виплатах у сумі 100 661,62 грн., недоплати одноразової грошової допомоги за 1992 та за 1995 роки, а також виплату щомісячно по 1 946 грн. відшкодування шкоди.

Державною виконавчою службою Микитівського районного управління юстиції 09.11.2000 р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 03.10.2000 р.

09.11.2000 р. виконавче провадження в частині виплати заборгованостей по щомісячних регресних виплатах зупинено у зв’язку з порушенням провадження у справі про банкрутство боржника.

15.11.2000 р. виконавче провадження у даній справі відновлено та приєднано до іншого виконавчого провадження стосовно боржника.

Протягом вересня 2003 - грудня 2004 років ОСОБА_1 були повністю виплачені стягнуті в судовому порядку суми.

Рішення суду, винесене на користь ОСОБА_1, залишалось невиконаним майже п’ятдесят місяців.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 27.09.2007 р. у справі № 1192/04 "ОСОБА_1" у зв’язку з порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції постановлено, що протягом 3 місяців з дня коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 4 статті 4 Конвенції держава Україна повинна виплатити ОСОБА_1 1655 євро, як відшкодування моральної шкоди та судових витрат з урахуванням будь - якого податку, який може бути стягнуто із заявника.

На підставі рішення Європейського суду від 27.09.2007 р. у справі № 1192/04 відділом примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження від 28.01.2008 р.

Рішення Європейського суду по справі № 1192/04 виконано Міністерством юстиції України, що підтверджується платіжним дорученням № 1210 від 06.05.2008 р., яким перераховано 12890,16 грн. (еквівалент 1655 євро станом на 06.05.2008 р.).

27.06.2008 р. державним виконавцем прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження за рішенням № 1192/04 від 27.09.2007р. у зв’язку з його виконанням.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Міністерства юстиції України про стягнення збитків завданих Державному бюджету України у розмірі 12 890, 16 грн., посилаючись на приписи статті 1166 Цивільного кодексу України, з огляду на сплату державою коштів за рішенням Європейського суду з прав людини за № 1192/04.

Під час розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 саме державою в особі державних органів затримкою біля 50 місяців з виконанням судового рішення визнано Європейським судом, оскільки дана затримка позбавила положення пункту 1 статті 6 Конвенції практичного ефекту і Уряд не надав достатнього обґрунтування цій затримці.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" орган представництва, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 784 (784-2006-п) є Міністерство юстиції України, зобов'язаний протягом трьох місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування.

Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Тобто, за приписами чинного законодавства, держава Україна в особі Міністерства юстиції України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій, з огляду на висновки Європейського суду з прав людини, наведені у рішеннях у справах "ОСОБА_1", "Сокур проти України" та "Михайленки та інші проти України", які не містять посилань про наявність порушень пункту 1 статті 6 Конвенції саме з вини ДП "Шахта ім. Ю.О. Гагаріна" як юридичної особи, було встановлено відсутність вини відповідача у тривалому невиконанні органами державної влади України рішення суду та причинного зв'язку між його діями та моральною шкодою, заподіяною органами державної влади України внаслідок тривалого невиконання рішення суду, судова колегія вважає правомірним та обґрунтованим висновок судів про відмову у задоволенні позовних вимог Міністерства юстиції України про стягнення з ДП "Шахта ім. Ю.О. Гагаріна" 12890,16 грн. (що є еквівалентом 1655 євро станом на 06.05.2008 р.), виплачених ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої діями держави, що встановлено рішенням Європейського суду.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

А тому, беручи до уваги встановлені під час здійснення судового провадження обставини справи, на підставі оцінених судами першої та апеляційної інстанції наявних у матеріалах справи доказів за приписами статей 42 –43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Викладені у касаційній скарзі доводи заявника судова колегія вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають встановленим судами обставинам справи та приписам чинного законодавства.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.05.2010 р. у справі № 12/43 та рішення господарського суду Донецької області від 14.04.2010 р. залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.