Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

15.09.2010 Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в собі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Дніпропетровську" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран.П." (далі –відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 500 000,00 грн., процентів за користування кредитом у розмірі 163 091,08 грн., комісії за управління кредитною лінією у розмірі 13 589,10 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 2 434,03 грн., пені за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією у розмірі 206,62 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2010 у справі № 40/114-10 (суддя Красота О.І.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 (колегія суддів у складі: Білецька Л.М. –головуючий суддя, судді Верхогляд Т.А., Тищик І.В.) позов задоволено. За рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом в розмірі 500 000, 00 грн., проценти за користування кредитом в розмірі 163 091, 08 грн., комісія за управління кредитною лінією в розмірі 13 589, 10 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в розмірі 2 434, 03 грн., пеня за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією в розмірі 206, 62 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2010 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 у справі № 40/114-10 в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом в розмірі 163 091, 08 грн., комісії за управління кредитною лінією в розмірі 13 589, 10 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в розмірі 2 434, 03 грн. та пені за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією в розмірі 206, 62 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в собі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Дніпропетровську" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджуються та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран.П." залишити без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2010 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 у справі № 40/114-10 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується неналежного виконання відповідачем умов договору про відкриття кредитної лінії № 10-08/112 від 28.03.2008 в частині здійснення ним обов'язку щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та комісії за управління кредитною лінією.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач свої договірні зобов'язання виконав у повному обсязі –надав відповідачу кредитні кошти, що підтверджується матеріалами справи; згідно з п. 2.2 договору про відкриття кредитної лінії № 10-08/112 від 28.03.2008, зокрема, дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту 26.09.2009; проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи з встановленої банком процентної ставки у розмірі 20 відсотків річних, а починаючи з 27.03.2009 процентної ставки у розмірі 23 відсотки річних; пунктом 3.3 кредитного договору передбачено, що за управління кредитом у формі кредитної лінії позичальник сплачує банку комісійну винагороду, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 2,0 відсотків річних від ліміту кредитної лінії; натомість, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання в частині своєчасного повернення сум кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та комісії за управління кредитною лінією; пунктом 5.3. кредитного договору передбачено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення та нараховується щоденно; відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій керуючись, зокрема, приписами статей 11, 525, 526, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України та статті 193 ГК України, дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 500 000,00 грн., процентів за користування кредитом у розмірі 163 091,08 грн., комісії за управління кредитною лінією у розмірі 13 589,10 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 2 434,03 грн., пені за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитною лінією у розмірі 206,62 грн.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що місцевим господарським судом неправомірно залишено без задоволення клопотання відповідача про призначення комплексної експертизи, не приймаються колегією суддів касаційної інстанції до уваги з огляду на те, що у розумінні ст. 41 ГПК України господарський суд призначає судову експертизу лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування .

Всі інші доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран.П.", викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран.П." залишити без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2010 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 у справі № 40/114-10 залишити без змін.