819/375/15-а Про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, яким застосовані штрафні санкції за не проведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій - 12.02.2019 Прийняття

23 лютого 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Мегаполіс-Україна" (після перейменування "Тедіс Україна") (далі Товариство, позивач у справі) звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004232202 від 23 вересня 2014 року, яким до Товариства за не проведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій штрафні (фінансові) санкції у сумі 399 210 грн. 47 коп., у тому числі 1 грн. за вчинене вперше порушення протягом календарного року; 4 457,72 грн. за вчинене вдруге порушення протягом календарного року; 394 751,75 грн. за кожне наступне вчинене порушення протягом календарного року.

30 березня 2015 року Тернопільській окружний адміністративний суд в задоволенні адміністративного позову відмовив у повному обсязі, з мотивів підтвердження належним чином фактів неодноразових порушень Товариством вимог щодо застосування реєстратора розрахункових операцій.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позов Товариства задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу № 0004232202 від 23 вересня 2014 року. Суд апеляційної інстанції зазначив, що контролюючий орган під час перевірки не встановив та не надав суду жодного доказу надходження в касу Товариства готівкових коштів під час відвантаження товарів покупцям. Крім того, апеляційний суд вказав, що не виконуючи протягом певного періоду обов'язок щодо проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій та видачі розрахункових документів, суб'єкт підприємницької діяльності вчиняє тривале (продовжуване) порушення.

У жовтні 2016 року відповідач подав касаційну скаргу, в який, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду.

Позивач у січні 2017 року надав Суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначає, що він не припустився порушення норм частини 1, частини 2 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", відповідно відсутні підстави для притягнення його до відповідальності. Позивач наполягає на законності та обґрунтованості рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач зареєстрований, як юридична особа 7 грудня 1999 року, ідентифікаційний код юридичної особи 30622532.

Податковим органом у період з 26 серпня 2014 року по 4 вересня 2014 року здійснена фактична перевірка господарської одиниці - складу-магазину, який належить позивачу та розташований за адресою: вул. Піщана, 1-А, м. Біла Церква Київської області.

За наслідками перевірки складено акт фактичної перевірки за № 000932 від 4 вересня 2014 року, в якому зазначено, що перевіркою встановлено факти незастосування 26 серпня 2014 року складом-магазином позивача реєстратора розрахункових операцій та не видачі відповідних розрахункових документів під час проведення розрахункових операцій за готівкові кошти на місці проведення розрахунків із покупцями за продані товари.

На підставі зазначеного акту податковий орган прийняв податкове повідомлення - рішення за № 0004232202 від 23 вересня 2014 року, яким застосував до товариства штрафні (фінансові санкції) у сумі 399 210 грн. 47 коп., у тому числі 1 грн. за вчинене вперше порушення протягом календарного року; 4 457,72 грн. за вчинене вдруге порушення протягом календарного року; 394 751,75 грн. за кожне наступне вчинене порушення протягом календарного року.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів Верховного суду виходить з наступного.

Підпунктом 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент перевірки) фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За приписами пункту 80.7. статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Враховуючи зазначене, Суд не приймає доводи податкового органу, що розрахункові операції проводились за місцем реалізації товару, зокрема в магазинах, які розташовані в Таращанському районі, або за іншими адресами, але не за адресою позивача. Вказані магазини не є місцем фактичного провадження діяльності позивачем, та не є об'єктом права власності позивача. Отже, вказані об'єкти не охоплюються фактичною перевіркою у відповідності до підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України.

Податковий орган не заперечує, що за час перевірки не встановлено факту надходження готівки без проведення такої операції через реєстратор розрахункових операцій саме у магазині, який належить позивачу. Податковий орган зафіксував лише відвантаження товару (відпуск).

Абзацом четвертим статті 2 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (надалі Закон 265) визначено, що розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Місцем проведення розрахунків в розумінні цієї статті є місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Відтак, аналіз наведеної норми доводить, що розрахунок в місці його проведення за товари (послуги) вимагає наявності двох умов, передачу товару та отримання коштів, саме ці дві обставини характеризують продаж товару, що в межах спірних відносин відсутнє.

Згідно абзацу шостого пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (z0040-05) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 (z0040-05) ) готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Відповідно до пункту 2.6 вищезазначеного Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Відповідно до пункту 9 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані щоденно друкувати на РРО (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг)) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО.

Готівкові кошти за реалізований товар надійшли до каси складу-магазину 26 серпня 2014 року біля 23-00 год. та в той же день проведені через реєстратор розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних фіскальних чеків та Z-звіту.

Суд визнає, що відсутність здійснення позивачем повних розрахункових операцій в розумінні Закону №265 за місцем проведення розрахунків унеможливлює встановлення порушень проведення цих операцій. Правила розрахунків готівкою та дотримання Товариством цих правил не було предметом контролю (дослідження) податковим органом та не входить до предмету судового розгляду. Відтак, має місце недовченість правопорушень, покладених в основу застосування штрафу.

Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування штрафу за повторне порушення, оскільки в межах спірних відносин дві обставини, а саме відсутність проведення факту проведення розрахункової операції за місцем проведення розрахунків та встановлення в межах спірних відносин одночасно трьох епізодів правопорушення не є тотожнім вчинення того самого порушення вдруге та втретє, як вважає податковий орган.

Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області залишити без задоволення.