ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
12 лютого 2019 року
справа №807/4070/14
адміністративне провадження №К/9901/32022/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області
на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2016 року у складі судді Скраль Т.В.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року у складі суддів Ільчишин Н.В., Пліша М.А., Шинкар Т.І.
у справі №807/4070/14 (876/2776/17)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області
про визнання недійсним адміністративного договору,
У С Т А Н О В И В :
17 грудня 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі -податковий орган, відповідач у справі) про визнати недійсним договору від 20 жовтня 2011 року за № 201020111 про визнання електронних документів.
29 грудня 2016 року постановою Закарпатського окружного адміністративного суду, залишеною без змін 12 червня 2017 року ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, задоволено адміністративний позов Підприємця, визнано недійсним договір від 20 жовтня 2011 року № 201020111 про визнання електронних документів.
02 липня 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Позивач заперечення або відзив на касаційну скаргу відповідача до Суду не надав, що не перешкоджає її розгляду по суті.
29 серпня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу прийнято до провадження.
02 березня 2018 року матеріали касаційної скарги К/9901/32022/18 передані до Верховного Суду.
03 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду матеріали касаційної скарги прийняті до свого провадження та витребувано справу №807/4070/14 (876/2776/17) з Закарпатського окружного адміністративного суду.
26 березня 2018 року справа №807/4070/14 надійшла до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір № 201020111 від 20 жовтня 2011 року про визнання електронних документів, за яким Мукачівська ОДПІ в особі ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_1, який діє на підставі Свідоцтва з метою спрощення надання податкової звітності з використання телекомунікаційний каналів зв'язку уклали цей договір, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів, отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів) поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП) до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.
За умовами наведеного договору подання позивачем, як платником податку податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку до податкового органу здійснюється відповідно до Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" (851-15) , "Про електронний цифровий підпис" (852-15) , постанов Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 680 "Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу" (680-2004-п) , від 28 жовтня 2004 року N 1452 "Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності" (1452-2004-п) , та Інструкції з підготовки і подання податкових документів засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10 квітня 2008 року N 233 (z0320-08) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 року за N 320/15011 (z0320-08) .
Судами попередніх інстанцій здійснений системний аналіз статті 1, частини2 статті 3, статті 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" від 22 травня 2003 року №852-IV, приписів Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233 (z0320-08) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 року за № 320/15011 (z0320-08) (далі по тексту - Інструкція №233), зокрема пункту 1 розділу 1, пункту 1 розділу 2, пункту 1 розділу 3, підпунктів 5.2, 5.3, 5.4, 5.5 пункту 5 розділу 3, пунктів 6.1 - 6.5 пункту 6 Інструкції, додаток 2 до цієї Інструкції, який зумовив висновок про те, що платник податку може подати податкову накладну та/або розрахунок коригування до контролюючого органу в електронній формі виключно засобами телекомунікаційного зв'язку, за умови, що з контролюючим органом укладено договір про визнання електронних документів, а також проведено обмін посиленими сертифікатами відкритих ключів, сформованими акредитованим центром сертифікації ключів відповідно до порядку Інструкції №233.
Судом першої інстанції на підставі показів свідків у тому числі позивача ОСОБА_1 встановлено, що він особисто або уповноважені ним особи договір не підписували та не укладали. На вимогу суду першої інстанції про надання податковим органом оригіналу договору № 201020111 від 20 жовтня 2011 року про визнання електронних документів суду надано тільки електронну форму такого договору.
Судом першої інстанції ухвалою від 12 серпня 2016 року витребувано від Акредитованого центру сертифікації ключів "ІВК" (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Кирила та Мефодія, буд.1, кв.61, номер засобу зв'язку тел. (031) 244-03-70), оригінали чи належним чином завірені копії документів, що подавалися фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 для отримання сертифікату та електронного ключа в період з 2011 року по теперішній час. Докази на виконання суду не надані.
03 березня 2016 року, судом першої інстанції витребовувалися від відповідача докази реєстрації адміністративного договору № 20102011 від 20 жовтня 2011 року в Журналі обліку договорів про визнання електронних документів (за додатком № 2 Інструкції № 233).
11 березня 2016 року, на виконання ухвали суду податковий орган надала докази реєстрації договору № 20102011 від 20 жовтня 2011 року оферта ФОП ОСОБА_1, у вигляді Print Scrn - реєстрації адміністративного договору у журналі вхідної кореспонденції ДФС України договорів про визнання електронних документів на двох аркушах, які оцінені судом першої інстанції, як такі, що не відповідають вимогам підпунктів 5.2, 5.3, 5.5 пункту 5 Розділу ІІІ Інструкції №233.
За висновком судів попередніх інстанцій наданий електронний вигляд журналу обліку договорів про визнання електронних документів не відповідає формі (додатку 2 до Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку № 233), зокрема відсутні відомості у Журналі обліку договорів про визнання електронних документів про дату укладення такого договору, дату видачі договору, хто отримав, та підпис такої особи.
Посилання податкового органу на те, що в електронній формі платником подавалась звітність з екологічного податку за 3 квартал 2011 року та 4 квартал 2011 року, останній поданий звіт в електронній формі поданий 18 лютого 2013 року, з лютого по квітень 2013 року податкова декларація з податку на додану вартість подавалась в ручному режимі без накладання електронно-цифрового підпису є неприйнятним як довід на переконання дійсності договору, оскільки ці доводи жодним чином не спростовують встановлених судом фактичних обставин справи, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій встановлено недолік адміністративного договору, у формі порушення письмової форми, що і стало підставою для визнання договору недійсним.
Суд визнає, що адміністративний договір в розумінні пункту 14 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на час вирішення спору, це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.
Відсутність належних, достатніх та допустимих доказів укладення між позивачем та відповідачем договору від 20 жовтня 2011 року за № 201020111 про визнання електронних документів унеможливлює прийняття позиції податкового органу щодо укладення та виконання цього договору.
Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року у справі №807/4070/14 (876/2776/17) залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф.Ханова
Судді: І.А.Гончарова
І.Я.Олендер