Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. –головуючого,

Владимиренко С.В.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22 березня 2010 року у справі № 29/281-09 Господарського суду Харківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нертус", м. Харків, до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4, Харківська область, про стягнення 132 936,11 грн.,

представники сторін в судове засідання не з’явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином,

У червні 2009 року позивач –ТОВ "Нертус" звернувся до господарського суду з позовом до відповідача –ФОП ОСОБА_4 про стягнення 132 936,11 грн.

Вказував, що 25.02.09 між ним та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір перевезення та транспортного експедирування № 25/02-09, згідно умов якого перевізник (відповідач) зобов’язався здійснити транспортне експедирування та доставку переданого йому замовником товару до пункту призначення та видати його отримувачу, а він (замовник) – здійснити оплату перевезення та екпедирування на умовах, передбачених договором.

Посилаючись на те, що при прибутті товару на місце призначення виявлено його недостачу, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 132 936,11 грн. збитків.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10 грудня 2009 року (суддя Мамалуй О.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22 березня 2010 року (колегія суддів у складі: Могилєвкін Ю.О. –головуючий, Пушай В.І., Плужник О.В.), позов задоволено.

Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 123 936,11 грн. збитків та судові витрати.

Судові акти мотивовані порушенням відповідачем договірного зобов’язання в частині забезпечення схоронності вантажу під час його перевезення, що відповідно до приписів ст. 924 ЦК України є підставою до покладення на нього обов’язку по відшкодуванню позивачу вартості втраченого товару.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 1177 ЦК України та ст. 43 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти та постановити нове рішення про відмову в позові.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 25.02.09 між сторонами у справі було укладено договір перевезення та транспортного експедирування № 25/02-09, згідно умов якого перевізник (відповідач) зобов’язався здійснити транспортне експедирування та доставку переданого йому замовником товару до пункту призначення та видати його отримувачу, а замовник (позивач) –здійснити оплату перевезення та екпедирування на умовах, передбачених договором.

Пунктами 2.1.2, 2.1.4 договору перевізник зобов’язався забезпечити цілісність та зберігання вантажу з моменту його отримання від замовника та до видачі його отримувачу та здійснити транспортно-експедиційне обслуговування перевезення товару, в т.ч. перевірити вантаж по кількості, оформити всі необхідні документи для перевезення.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України).

Статтями 908, 909 ЦК України встановлено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом (435-15) , іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Судами встановлено, що на виконання умов договору, відповідно до заявки № 6, яка є невід’ємною частиною договору № 25/02-09, 16.03.09 автомобіль НОМЕР_1 в присутності водія відповідача був завантажений товаром та опломбований, але по прибуттю на місце призначення виявлена недостача товару на загальну суму 132 936,11 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами про недостачу товару та постановою про порушення кримінальної справи.

03.06.09 позивач звернувся до відповідача з претензією № 03/06 про відшкодування шкоди, спричиненою втратою товару в сумі 132 936,11 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Статтею 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Враховуючи викладене, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов’язання, проте відповідач, в порушення вказаних норм матеріального права та умов договору, не забезпечив схоронність товару під час його перевезення чим завдав позивачу збитки в сумі 132 936,11 грн., які підлягають відшкодуванню відповідачем.

Таким чином, судом апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та обґрунтовано задоволено позовні вимоги.

Посилання касаційної скарги на те, що судам належало застосувати ст. 1177 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною, не заслуговують на увагу суду, оскільки вказана норма права застосовується при завданні майнової шкоди майну фізичної особи, а позивач є юридичною особою.

Твердження скаржника про те, що відповідачем у даній справі повинна бути особа, винна у скоєнні крадіжки майна позивача, спростовується п. 2.1.2 договору, яким перевізник зобов’язався забезпечити цілісність та зберігання вантажу з моменту його отримання від замовника та до видачі його отримувачу.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в разі встановлення винних та ухвалення вироку по кримінальній справі, порушеній по факту таємного викрадення чужого майна, ФОП ОСОБА_4 не позбавлений права на звернення до суду за захистом своїх прав з відповідним позовом.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.10 (v008p710-10) Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22 березня 2010 року у справі № 29/281-09 залишити без змін.

3. постанова касаційному оскарженню не підлягає.