Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. – головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Луганської міської ради, м. Луганськ (далі –Міська рада), та відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ (далі –Відділ реклами)

на рішення господарського суду Луганської області від 22.03.2010 та

постанову Луганського апеляційного господарського суду від 27.04.2010

зі справи 14/104н

за позовом Міської ради та

Відділу реклами

до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Луганськ (далі –відділення АМК)

про визнання недійсним рішення .

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Міської ради –Артеменко І.М.,

Відділу реклами –Артеменко І.М.,

відділення АМК –не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Міська рада звернулася до господарського суду Луганської області з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії відділення АМК від 11.03.2009 № 01-29/12 у справі № 519 (далі –рішення № 01-29/12).

Рішенням господарського суду Луганської області від 22.03.2010 (суддя Лісовицький Є.А.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 27.04.2010 (колегія суддів у складі: суддя Баннова Т.М., судді Журавльова Л.І., Семендяєва І.В.), у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначених судових актів названі судові інстанції виходили з того, що позивачем пропущено строк оскарження рішення АМК, передбачений статтею 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі –Закон).

Міська рада та відділ реклами звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просять рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у даній справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги з посиланням, зокрема, на положення Цивільного кодексу України (435-15) , якими врегульовано питання позовної давності, зводяться до того, що пропущений двомісячний строк оскарження до господарського суду рішення № 01-29/12 має бути відновлено.

У відзиві на касаційну скаргу відділення АМК заперечує проти доводів скаржників і просить залишити судові рішення зі справи без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 (v3-2-700-05) № 3.2-2005 також зазначено: "Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)".

Отже, дана справа підвідомча господарським судам і її розгляд здійснюється за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі – ГПК України (1798-12) ).

Перевіривши на підставі встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами фактичних обставин справи правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивачів, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- з згідно з рішенням № 01-29/12:

Відділ реклами з грудня 2006 року і до 11.03.2009 займав монопольне становище на ринку послуг з надання у тимчасове користування місць розташування зовнішньої реклами, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, з часткою 100 %;

дії Відділу реклами, які полягали в поданні на затвердження Луганської міської ради економічно необґрунтованих тарифів за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, укладанні договорів, ціна яких визначається на підставі таких тарифів, та стягненні плати за цими договорами, що обчислювалася відповідно до згаданих тарифів, визнано порушенням конкурентного законодавства, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону у вигляді зловживання монопольним становищем, шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

за вказане порушення конкурентного законодавства на Відділ реклами накладено 7 000 грн. штрафу;

Відділ реклами зобов’язано припинити зазначене порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

дії Міської ради, які полягали у затвердження економічно необґрунтованих тарифів, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим статтею 17 та пунктом 7 статті 50 Закону у вигляді легітимації допущеного Відділом реклами порушення конкурентного законодавства;

Міську раду зобов’язано припинити це порушення конкурентного законодавства;

- 13.03.2009 Міська рада та Відділ освіти отримали рішення № 01-29/12; в установлений частиною першою статті 60 Закону двомісячний строк до господарського суду це рішення оскаржено не було.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Передбачений даною нормою строк є присікальним, і визначені згідно із статтею 223 Господарського кодексу України строки реалізації господарсько-правової відповідальності на відповідні правовідносини не поширюються.

Таку правову позицію відображено в постанові Верховного Суду України від 29.05.2007 № 9/205-06-5910 і відтворено в підпункті 6.2.4 пункту 6 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаний з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 22.10.2007 № 04-5/198 (v_198600-07) ), у пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.04.2007 № 01-8/229 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" (v_229600-07) (в редакції Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 19.06.2007 № 01-8/432 (v_432600-07) ) та в пункті 2 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 № 04-5/247 (v0247600-08) "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства".

Попередніми судовими інстанціями з’ясовано і матеріалами справи підтверджується, що оскарження рішення № 01-29/12 до господарського суду здійснено поза межами строку, передбаченого частиною першою статті 60 Закону, тому названі судові інстанції обґрунтовано відмовили в задоволенні позову зі справи.

Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують, оскільки правовідносини у даній справі не є цивільно-правовими в розумінні статті 1 Цивільного кодексу України, а сторони –учасниками цивільних відносин; відтак положення про позовну давність до цих правовідносин застосуванню не підлягають.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Луганської області від 22.03.2010 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 27.04.2010 зі справи 14/104н залишити без змін, а касаційну скаргу Луганської міської ради та відділу реклами Луганської міської ради –без задоволення.

Згідно зі статтями 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010 (v008p710-10) постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.