ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2010 р.
№ 13/1623
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
Кочерової Н.О.
суддів
Студенця В.І.
Черкащенка М.М.
розглянувши касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Зіньківський пивзавод"
на постанову
Житомирського апеляційного господарського суду від 16.03.2010 року
у справі
№ 13/1623 господарського суду Хмельницької області
за позовом
суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4
до
товариства з обмеженою відповідальністю "Зіньківський пивзавод"
про
стягнення 48076,86 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися
від відповідача: Вінокурова Р.О. дов. від 24.02.2010 року
ВСТАНОВИВ:
В серпня 2009 року суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Зіньківський пивзавод" про стягнення 48076,86 грн., з яких 47184,0 грн. основного боргу, 518,02 грн. інфляційних втрат, 11,63 грн. 3% річних та 881,63 грн. пені.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу не повністю розрахувався з ним за отриманий товар.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 19.10.2009 року (суддя О.І.Матущак) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Зіньківський пивзавод" 47184,0 грн. основного боргу, 881,63 грн. пені, 11,63 грн. 3% річних та судові витрати.
В задоволенні позову в частині стягнення 518,02 грн. інфляційних втрат відмовлено.
Задовольняючи позов, господарський суд виходив з доведеності заявлених вимог.
Відмовляючи в стягненні інфляційних втрат, господарський суд зазначив, що заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних не внесена в загальний розмір заборгованості та відповідно на зазначену суму не сплачено державного мита.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 16.03.2010 року (судді: Будішевська Л.О. –головуючий, Вечірко І.О., Зарудяна Л.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення з відповідача 8000,0 грн. боргу та прийнято в цій частині нове рішення про припинення провадження у справі.
Також рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 518,02 грн. інфляційних втрат.
В решті рішення залишено без змін.
Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "позов задовольнити частково Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Зіньківський пивзавод" 39184,0 грн. основного боргу, 881,63 грн. пені, 11,63 грн. 3% річних та судові витрати. В частині стягнення 8000,0 грн. заборгованості провадження у справі припинено".
постанова мотивована тим, що відповідач після порушення провадження у справі сплатив позивачу в рахунок погашення боргу 8000,0 грн., чого судом першої інстанції враховано не було.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки позивачем не сплачено державне мито за вимогу про стягнення інфляційних втрат, то позов в цій частині не заявлявся, а тому господарський суд безпідставно розглядав дану вимогу та відмовив в її задоволенні.
В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Зіньківський пивзавод" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При цьому, скаржник посилається на порушення судами норм процесуального права.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Зі змісту ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 18.06.2009 року між суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_4 (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Зіньківський пивзавод" (покупець) укладено договір поставки №107, за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю пакувальні матеріали або гідравлічну техніку в асортименті, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити їх вартість.
Відповідно до п.2.2 договору датою поставки вважається дата отримання товару покупцем. Право власності на товар переходить до покупця з моменту отримання товару і відмітки покупця про те це в накладній постачальника.
В п.4.3 договору оплата вартості товару, що постачається за даним договором, здійснюється на умовах відтермінування платежу протягом 21 календарного дня з моменту відвантаження зі складу.
Також встановлено, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар (стретч-плівку) на суму 52184,0 грн., що підтверджується видатковою накладною від 19.06.2009 року, підписаною представниками обох сторін, та довіреністю на отримання цінностей від 19.06.2009 року.
Однак, відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково, перерахував позивачу лише 5000,0 грн., в результаті чого утворився борг в сумі 47184,0 грн.
Також, як було досліджено господарським судом апеляційної інстанції, після порушення провадження у справі відповідач сплатив ще 8000,0 грн.
Отже, заборгованість склала 39184,0 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне визначення міститься і в ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).
В ч.1 та ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статтей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).
Враховуючи, що відповідач не розрахувався у повному обсязі за отриманий від позивача товар, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд правомірно стягнув з нього 39184,0 грн. боргу та правильно припинив провадження у справі в частині стягнення 8000,0 грн., які були сплачені після порушення провадження у справі.
Крім того, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
В п.5.2 укладеного договору сторони передбачили відповідальність за порушення строку оплати товару у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України.
Також, статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, беручи до уваги те, що відповідачем порушено строк оплати товару, а, отже, мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання, стягнення у відповідності до п.5.2 договору та ст.ст. 611, 625 Цивільного кодексу України пені та 3% річних є цілком обгрунтованим.
Разом з тим, слід зазначити, що господарський суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат, а апеляційний господарський суд безпідставно зазначив, що така вимога не заявлялась.
Як вбачається з резолютивної частини позовної заяви, позивач окрім іншого, просив стягнути з відповідача 518,12 інфляційних втрат.
Однак, як було досліджено судами, за таку вимогу позивачем не було сплачено державного мита.
За таких обставин, господарський суд мав право або зобов'язати позивача доплатити державне мито за вимогу про стягнення інфляційних втрат, або в разі задоволення цієї вимоги стягнути необхідну суму з відповідача, а не відмовляти в її задоволенні.
Проте, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції та беручи до уваги те, що позивач не оскаржує прийняті у справі судові рішення, колегія суддів касаційної інстанції вважає за можливе залишити постанову господарського суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зіньківський пивзавод" залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 16.03.2010 року у справі № 13/1623 без змін.
Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 11.03.2010 року № 8-рп/2010 (v008p710-10) постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
Н. Кочерова
В.Студенець
М.Черкащенко