Про скасування рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про відмову у притягненні судді районного суду міста до дисциплінарної відповідальності - 07.02.2019 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на рішення Вищої ради правосуддя від 11 вересня 2018 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 20 квітня 2018 року,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулися до Великої Палати Верховного Суду зі скаргами на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 11 вересня 2018 року "Про скасування рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 20 квітня 2018 року № 1205/1дп/15-18 про відмову у притягненні судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності".

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII (1798-19) ) право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою.

Згідно із ч. 7 ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 30 жовтня 2018 року відкрила провадження у цій справі за скаргою ОСОБА_3 (провадження № 11-1215сап18), а ухвалою від 27 листопада 2018 року - за скаргою ОСОБА_5 (провадження № 11-1229сап18).

У подальшому Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2019 року об'єднала скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на рішення ВРП від 11 вересня 2018 року № 2866/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 20 квітня 2018 року № 1205/1дп/15-18, у одне провадження, відкрите ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року (провадження № 11-1215сап18).

ОСОБА_3 мотивував свою скаргу тим, що оскаржуване рішення ВРП від 11 вересня 2018 року "Про скасування рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 20 квітня 2018 року № 1205/1дп/15-18 про відмову у притягненні судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності" є протиправним, оскільки постановлене з порушенням вимог ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, а саме: не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. На думку скаржника, при ухваленні оскаржуваного рішення було порушено принцип пропорційності і не враховано належним чином його особистісних характеристик.

ОСОБА_5 на обґрунтування своєї скарги зазначив, що рішення ВРП від 11 вересня 2018 року є необґрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки ВРП помилково кваліфікувала дії ОСОБА_3, унаслідок чого обрала щодо судді занадто м'який вид дисциплінарного стягнення.

ВРП у своєму відзиві просить відмовити ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у задоволенні скарг, оскільки її рішення від 11 вересня 2018 року прийнято в межах наданих повноважень, обґрунтоване та законне. Відповідач дотримався усіх вимог законодавства та застосував до судді дисциплінарне стягнення в межах передбаченого законодавством строку.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 18 жовтня 2013 року № 571/2013 призначив ОСОБА_3 на посаду судді Сніжнянського міського суду Донецької області строком на п'ять років, а Указом від 14 лютого 2015 року № 81/2015 перевів його у межах п'ятирічного строку до Галицького районного суду м. Львова.

12 грудня 2016 року до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) надійшла скарга ОСОБА_5 щодо наявності дисциплінарного проступку в діях судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. під час прийняття ним рішення від 03 жовтня 2016 року у цивільній справі № 461/5308/16-ц (за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - ГТУЮ у Львівській області), Галицький відділ державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області, про зняття арешту з майна).

Підставою для звернення ОСОБА_5 до ВРЮ з такою скаргою слугували такі обставини.

З вересня 2014 року у провадженні Галицького районного суду м. Львова перебуває на розгляді справа № 461/10920/14-ц (суддя Городецька Л. М.) за позовом ОСОБА_13, ОСОБА_5 до ОСОБА_11, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Фірма "Квадрос", ТОВ "Євген", Приватного підприємства (далі - ПП) "М-Студія", ТОВ Українсько-кіпрське спільне підприємство "Лео Порто", ТОВ "САМШИТ" про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 11 вересня 2014 року у зазначеній справі вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_11 а саме: 1) житлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1; 2) земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, з кадастровим номером НОМЕР_4; 3) автомобіль марки "Тойота Ленд Крузер Прадо", номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2; 4) 90 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_11 у ТОВ "Фірма "Квадрос" та на майно, що належить цьому підприємству, у тому числі рухоме майно підприємства - автомобіль Кіа Rio, державний номер НОМЕР_3; 5) 100% корпоративних та майнових прав ОСОБА_11 у ТОВ "Євген" та на майно, що належить цьому підприємству; 6) 100 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_11 у ПП "М-Студія" та на майно, що належить цьому підприємству; 7) 75 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_11 у ТОВ Українсько-кіпрське Спільне підприємство "Лео Порто" та на майно, що належить вищевказаному підприємству; 8) 22,98 % корпоративних та майнових прав ОСОБА_11 у ТОВ "САМШИТ" та на майно, що належить цьому підприємству.

Разом з цим у серпні 2016 року ОСОБА_10 (дружина ОСОБА_11.) звернулася до Галицького районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області, Галицький відділ державної виконавчої служби міста Львова ГТУЮ у Львівській області (справа № 461/5308/16-ц), у якому просила зняти арешт та заборону на відчуження майна: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 54,7 м-2(реєстраційний номер об'єкта нерухомості 10905292), та земельної ділянки площею 0,0077 га за цією ж адресою з кадастровим номером НОМЕР_4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також транспортного засобу - автомобіля марки "Тойота Ленд Крузер Прадо", номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2 На обґрунтування заявленого позову ОСОБА_10 зазначила, що вона є власником вказаного майна, а третіми особами протиправно накладено на нього арешт.

Рішенням від 03 жовтня 2016 року у цій справі суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3 без виклику сторін задовольнив позов ОСОБА_10 і зняв арешт із зазначеного вище майна з тих підстав, що рішенням цього ж суду від 13 січня 2016 року у справі № 461/12463/15-ц (суддя Романюк В. Ф.) визнано право власності за ОСОБА_10 на таке майно.

Апеляційний суд Львівської області рішенням від 20 червня 2017 року скасував рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2016 року та ухвалив у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалюючи зазначене рішення, Апеляційний суд Львівської області виходив із того, що в указаних виконавчих провадженнях одним зі стягувачів є ОСОБА_5, тобто особа, в інтересах якої було накладено арешт на згадане майно. Проте суд на порушення вимог процесуального закону не обговорив питання щодо його участі у справі з урахуванням положень ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), а також не з'ясував, чи наявні у наведених виконавчих провадженнях інші стягувачі, та не вирішив

питання про належний склад осіб, які беруть участь у справі. Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. 60, 212 ЦПК України на вказане уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Таким чином, ОСОБА_5 вважає, що суддя ОСОБА_3 при розгляді цивільної справи № 461/5308/16-ц не забезпечив повного, усебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, порушив засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, чим порушив його права.

Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 11 грудня 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_3.

20 квітня 2018 року Перша Дисциплінарна палата ВРП прийняла рішення, яким відмовила у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3., оскільки встановила в його діях під час розгляду справи № 461/5308/16-ц відсутність складу дисциплінарного проступку, передбаченого підп. "а" п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ), а отже, і відсутність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

При цьому на підставі п. 12.39 Регламенту ВРП, затвердженого її рішенням від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, Перша Дисциплінарна палата ВРП надала ОСОБА_5 дозвіл на оскарження зазначеного вище рішення.

Розглянувши 11 вересня 2018 року скаргу ОСОБА_5, ВРП визнала помилковим висновок її Першої Дисциплінарної палати про відсутність складу дисциплінарного проступку в діях ОСОБА_3, на підставі чого скасувала оспорюване рішення дисциплінарного органу та ухвалила нове, яким притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності та застосувала дисциплінарне стягнення у виді попередження, зазначивши, що в діях судді наявний склад дисциплінарного проступку, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII (з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

Мотивуючи таке рішення, ВРП зазначила, що дії судді ОСОБА_3. при розгляді цивільної справи № 461/5308/16-ц без участі ОСОБА_5, як заінтересованої особи, є порушенням його права на справедливий судовий розгляд, закріпленого, зокрема, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка гарантує кожному доступ до суду як складову права на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_3 (з підстав суворості призначеного стягнення) та ОСОБА_5 (з підстав застосування необґрунтовано м'якого стягнення) звернулися до Великої Палати Верховного Суду з відповідними скаргами, які є предметом цього судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скаржників і надані на противагу їм аргументи ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини в рішенні від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII (1798-19) , глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п. 2-5 ч. 10 ст. 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що підстави для скасування рішення ВРП від 11 вересня 2018 року, передбачені п. 1-3 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, відсутні. Зокрема, оскаржуване рішення ухвалено повноважним складом ВРП: на засіданні 11 вересня 2018 року були присутні 13 її членів; "за" прийняття оскаржуваного рішення проголосувало 11 членів, "проти" - 2; рішення підписано всіма членами ВРП, які були присутні на засіданні. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були належним чином повідомлені про засідання. При розгляді цієї дисциплінарної справи були присутні скаржники та їх представники, які відповідали на запитання членів ВРП і надавали свої пояснення.

Крім того, як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, під час прийняття оскаржуваного рішення ВРП дійшла висновку, що ОСОБА_3 унаслідок очевидної недбалості допустив порушення прав людини і основоположних свобод, зокрема право на справедливий суд, що свідчить про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII. Тобто ВРП надала достатнє обґрунтування мотивів, з яких вона дійшла відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), "дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду" (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов'язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції". У межах скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд Першої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (п. 123 рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі "ОлександрВолков проти України").

Можливість оскаржити рішення по суті є гарантією суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції та є визначеним ст. 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді попередження.

ВеликаПалата Верховного Суду переглядає ухвалене в спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII (1798-19) , рішення ВРП від 11 вересня 2018 року "Про скасування рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 20 квітня 2018 року № 1205/1дп/15-18 про відмову у притягненні судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності". Крім того, підстави для оскарження зазначеного рішення ВРП від 11 вересня 2018 року, які наведені в скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_5., свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зокрема, при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі ст. 266 КАС України. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до застосування дисциплінарного стягнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено таке рішення, отримав у принципі доступ до суду (п. 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, наданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5., ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

У своїй скарзі ОСОБА_3 посилається на ті обставини, що при ухваленні рішення від 03 жовтня 2016 року у цивільній справі № 461/5308/16-ц за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області, Галицький відділ державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області, про зняття арешту з майна, він не допустив порушення прав ОСОБА_5 на справедливий суд, оскільки останній не подавав заяви щодо залучення його до участі у справі ні як відповідача, ні як третьої особи. Суддя зазначив, що визначення кола відповідачів у справі згідно з приписами ст. 33 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи) було віднесено до виключного права позивача та не могло здійснюватися суддею з власної ініціативи.

Проте ці доводи суд не може вважати прийнятними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За приписами ч. 1 ст. 26 ЦПК України у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Згідно із ч. 2 ст. 35 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Тобто з аналізу зазначеної законодавчої норми вбачається, що підставою для залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є обґрунтоване припущення, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі.

Порядок залучення до участі у справі або вступу у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, передбачений ст. 36 ЦПК України, відповідно до ч. 3 якої суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

Отже, установивши, що рішення у справі за позовом ОСОБА_10 може вплинути на права та інтереси ОСОБА_5, ОСОБА_3 був зобов'язаний повідомити його про розгляд цієї справи та забезпечити можливу його участь у ній, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. І лише за наявності доказів того, що ОСОБА_5 повідомлений про справу та його можливу участь у ній і якщо від нього не надійшло повідомлення про згоду на участь у цій справі, суддя міг розглянути цю справу по суті без його участі.

Однак, на порушення зазначеної норми, будучи усвідомленим, що права та інтереси ОСОБА_5 можуть бути порушенні, суддя ОСОБА_3 розглянув зазначену цивільну справу та ухвалив 03 жовтня 2016 року спірне рішення не тільки без залучення ОСОБА_5 до участі у справі як третьої особи, а й взагалі без виклику сторін.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що до позовної заяви про зняття арешту та заборони відчуження майна (житлового будинку, земельної ділянки та автомобіля) у справі № 461/5308/16-ц ОСОБА_10 долучила постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_17 про арешт зазначеного майна боржника та оголошення заборони на його відчуження

(ВП № 44831119), відповідно до якої одним із стягувачів у зазначеному виконавчому провадженні вказано ОСОБА_5, а боржником - ОСОБА_11 (відповідач у справі № 461/5308/16-ц).

Крім того, 17 серпня 2016 року (ще до ухвалення судового рішення) ОСОБА_5 звертався до Галицького районного суду м. Львова із заявою про отримання примірника рішення (ухвали) суду та ознайомлення з матеріалами справи, у якій повідомив, що справа № 461/5308/16-ц стосується найімовірніше його як кредитора відповідача ОСОБА_11

Отже, ВРП правильно встановила, що під час розгляду цивільної справи

№ 461/5308/16-ц суддя ОСОБА_3 володів інформацією стосовно того, що ця справа стосується інтересів ОСОБА_5, проте до остаточного її вирішення (ухвалення рішення від 03 жовтня 2016 року) не залучив ОСОБА_5 до участі у розгляді цієї справи як третьої особи, що є порушенням його, як заінтересованої особи, права на справедливий судовий розгляд, закріпленого, зокрема, ст. 6 Конвенції, яка гарантує кожному доступ до суду як складову права на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Право на доступ до суду відповідно до практики ЄСПЛ, має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права", стосовно правил, що регламентують сповіщення. Правила, які регламентують етапи і терміни подачі заяви на судовий розгляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і відповідність нормам, а саме принципу правової визначеності. З огляду на зазначене правила, що стосуються предмета спору чи застосування цих правил, не повинні перешкоджати сторонам в отриманні доступного судового захисту (рішення ЄСПЛ у справах "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії", "Звольський та Звольська проти Чехії", "Белле проти Франції", "Нуньєш Діаш проти Португалії", "Каньєте де Гоньї проти Іспанії").

Зазначені порушення підтверджені й у рішенні Апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2017 року, відповідно до якого при розгляді справи № 461/5308/16-ц і ухваленні рішення від 03 жовтня 2016 року суд (суддя ОСОБА_3), порушивши норми ЦПК України (1618-15) , не залучив ОСОБА_5 до участі у цій справі.

Пунктами 3, 35, 36 Висновку № 11 (2008) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а є насамперед гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, з яких суддя ухвалив рішення.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права. У зв'язку із цим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення, зокрема, у цивільних справах.

У державі, що керується верховенством права, громадськість має право очікувати прийняття загальних принципів, які сумісні з поняттям справедливого суду та гарантують основоположні права. Обов'язки, покладені на суддів, були визначені з метою гарантування їхньої безсторонності та ефективності їхніх дій (п. 9 Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що характер дій судді ОСОБА_3. під час розгляду ним цивільної справи № 461/5308/16-ц та ухвалення рішення від 03 жовтня 2016 року без залучення до участі у справі як третьої особи ОСОБА_5 свідчить про наявність складу дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII (з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

У своїй скарзі суддя ОСОБА_3 посилається й на ті обставини, що ВРП не в повному обсязі дотримала принципу пропорційності та не врахувала високий рівень завантаженості судді, а також не взято до уваги його позитивної характеристики з місця роботи.

ВеликаПалата Верховного Суду критично оцінює зазначені вище доводи скаржника з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

У п. 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 (v002p710-11) закріплено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Відповідно до п. 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування всіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що визначаючи вид застосованого до ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення, ВРП врахувала його позитивну характеристику, те, що суддя працює на посаді судді менше 5 років, а тому обраний ВРП найменший вид дисциплінарного стягнення є цілком виправданим вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає принципу пропорційності.

За таких підстав скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на рішення ВРП від 11 вересня 2018 року щодо виду застосованого дисциплінарного стягнення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Стосовно доводів ОСОБА_3 про неможливість притягнення його до відповідальності за фактичну реалізацію ним дискреційних повноважень судді та оцінку судового рішення Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне зазначити слідуюче.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов'язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного умислу або грубої необережності (п. 66 Рекомендації від 17 листопада 2010 року CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки). А згідно з п. 69 цієї Рекомендації дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав своїх обов'язків ефективно та належним чином.

Європейська комісія "За демократію через право" (Венеціанська комісія) і Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи вважають, що дія чи бездіяльність судді можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо вони вчинені умисно або з грубою необережністю (п. 19 Спільного висновку щодо проекту Закону "Про дисциплінарну відповідальність суддів Республіки Молдова"), а дисциплінарне провадження, як правило, має порушуватися в разі грубої і неприпустимої професійної поведінки судді (п. 35 цього Спільного висновку).

Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП не втручалася в суть ухваленого суддею рішення, а лише констатувала факт грубого порушення ОСОБА_3 гарантованого Конвенцією права особи на справедливий суд.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_5 про відсутність в оскаржуваному рішенні ВРП мотивів його прийняття, а саме кваліфікації дій судді ОСОБА_3. та застосування до нього найменшого виду дисциплінарного стягнення, виходячи з таких міркувань.

Повноваження щодо ухвалення рішення про відмову у притягненні чи притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є дискреційними повноваженнями та законодавчо встановленою виключною компетенцією ВРП.

З'ясування питання щодо наявності у діях судді складу дисциплінарного проступку вирішується ВРП колегіально при розгляді дисциплінарної справи.

Види дисциплінарних стягнень, що можуть застосовуватися до судді, передбачені ст. 109 Закону № 1402-VIII.

Відповідно до п. 3 ч. 10 ст. 51 Закону № 1798-VIII за результатами скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право скасувати повністю або частково рішення дисциплінарного органу про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення.

Отже, при ухваленні рішення від 11 вересня 2018 року "Про скасування рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 20 квітня 2018 року № 1205/1дп/15-18 про відмову у притягненні судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності", яким до ОСОБА_3 застосовано дисциплінарне стягнення у виді попередження, ВРП діяла на підставі та в межах наданих їй законодавством України повноважень.

Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Законом № 1798-VIII (1798-19) , з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення; оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правомірного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_3. дисциплінарного стягнення у виді попередження, а тому правові підстави для задоволення скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відсутні.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241- 243, 266, 344, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Вищої ради правосуддя від 11 вересня 2018 року "Про скасування рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 20 квітня 2018 року № 1205/1дп/15-18 про відмову у притягненні судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності" залишити без змін.