826/14637/16 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за затримку на 4 календарних дні сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 05.02.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бившевої Л.І. (суддя доповідач), Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 у справі № 826/14637/16 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ПАТ по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" подало до суду позов, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 06.09.2016 № 0001834106 про застосування на підставі статті 126 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій в сумі 243 695 грн, в розмірі 10 %, за затримку на 4 календарних дні сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 436 952 грн.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 28.11.2016 позов задовольнив повністю, визнав протиправним та скасував зазначене податкове повідомлення-рішення. Присудив з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 3655,43 грн.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.03.2017 залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2016.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що у разі якщо несвоєчасне перерахування податку до бюджету не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції за порушення граничного строку сплати грошового зобов'язання.

Офіс великих платників податків ДФС подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального і процесуального права. Наголошує на тому, що передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового зобов'язання з простроченням.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.05.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДФС.

' 'br' Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII (1401-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (1402-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (1402-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства (2747-15) викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.02.2019 призначив попередній розгляд справи на 05.02.2018.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для застосування до позивача за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 06.09.2016 № 0001834106 штрафних санкцій в сумі 243 695 грн, в розмірі 10 % від грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 436 952 грн, слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті від 17.08.2016 № 1203/28-10-41-06/03358104, про порушення вимог пункту 57.1 статті 57, що полягало у сплаті грошового зобов'язання, задекларованого у податковій декларації за квітень 2015 року, з порушенням граничного строку сплати на 4 календарні дні. Контролюючий орган виходив з того, що граничний термін сплати грошового зобов'язання був 30.05.2015, а останнє сплачено 03.06.2015.

Суди також встановили, що позивач 27.05.2015 подав до банківської установи - АТ "Кліринговий дім" (МФО 300647) платіжне доручення від 27.05.2015 №4167 на перерахування коштів в оплату поповнення електронного рахунку для сплати податку на додану вартість в сумі 2 447 588 грн за квітень 2015 року на казначейський рахунок, відкритий для електронного адміністрування податку. Цей платіжний документ прийнятий банком до виконання, платіж проведено в той же день, що підтверджується відмітками банку на платіжному дорученні. Разом з тим перерахування до бюджету коштів в сумі 2 447 588 грн відбулося згідно з платіжним дорученням від 03.06.2015 № 938446, що відображено у системі бази АІС Податковий блок.

Відмінність реквізитів платіжних доручень зумовлена тим, що ініціювання сплати коштів здійснюється платником податку, а переказ коштів, які обліковуються на електронному рахунку платника податків, до бюджету в рахунок сплати узгодженого податкового зобов'язання, за правилами Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 (569-2014-п) , здійснюється Казначейством.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України (2755-17) ) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

У зв'язку зі змінами, внесеними до ПК України (2755-17) Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII (71-19) , в Україні була запроваджена система електронного адміністрування податку на додану вартість, яка у період з 1 січня по 1 липня 2015 року діяла у тестовому режимі.

Відповідно до підпунктів 200-1.1 та 201-1.2 ст. 201-1 ПК України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу.

Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 (569-2014-п) .

Платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Згідно п.п. 2, 4, 21, 22 і 24 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 (569-2014-п) , такий рахунок у системі електронного адміністрування податку (далі - електронний рахунок) - рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який таким платником перераховуються кошти у сумі, необхідній для досягнення розміру суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), а також у сумі, необхідній для сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку.

Електронний рахунок відкривається платнику податку Казначейством автоматично на безоплатній основі.

Для перерахування до бюджету сум узгоджених податкових зобов'язань відповідно до поданих податкових декларацій з податку ДФС не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення граничного строку, встановленого Податковим кодексом України (2755-17) для самостійної сплати податкових зобов'язань, надсилає Казначейству реєстр платників податку, в якому зазначаються найменування або прізвище, ім'я та по батькові платника податку, податковий номер або номер та серія паспорта (для фізичних осіб - підприємців, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта), індивідуальний податковий номер платника податку, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету.

На підставі таких реєстрів Казначейство не пізніше останнього дня строку, встановленого Податковим кодексом України (2755-17) для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету з електронних рахунків платників податків.

У разі недостатності коштів на електронному рахунку платника податку для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов'язань: 1) платник податку у строки, встановлені Податковим кодексом України (2755-17) для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує на електронний рахунок необхідні кошти з власного поточного рахунка; 2) Казначейство перераховує кошти в межах їх залишку на такому рахунку. При цьому залишок узгоджених податкових зобов'язань платника податку, не сплачений до бюджету, обліковується Казначейством до виконання в повному обсязі шляхом перерахування до бюджету коштів, що перераховуються платником податку з поточного рахунка на електронний рахунок.

Казначейство подає ДФС в розрізі платників податку інформацію щодо перерахованих з їх електронних рахунків коштів до бюджету у день, що настає за днем такого перерахування, та не перерахованих сум у зв'язку з відсутністю коштів на таких рахунках.

У відповідності до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з пунктом 21.1 статті 21 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання обтяжувачем чи отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.

Положеннями пункту 22.4 статті 22 цього Закону визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу для платника є завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Відповідальність банків при здійсненні переказу визначена у статті 32 зазначеного Закону, пунктом 32.2 якої встановлено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем. Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Пунктом 129.6 статті 129 ПК України встановлено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Аналіз зазначених норм права свідчить, що за наявності доказів, що підтверджують виконання всіх передбачених законодавством умов для сплати податків, зокрема свідчать про декларування платником податків податкового зобов'язання, надання банку правильно оформлених платіжних документів про сплату такого зобов'язання, наявність на рахунку в банку достатнього залишку коштів для сплати цього зобов'язання, податкове зобов'язання платника податків є виконаним.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні справи не виявили обставин, які б вказували на несвоєчасне виконання банком платіжного доручення від 27.05.2015 № 4167 на переказ коштів в сумі 2 447 588,00 грн через помилки в реквізитах, відсутність у позивача коштів на рахунках тощо, та на обізнаність позивача у невиконанні банком поданого платіжного доручення.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування. Доводи, наведені в касаційній скарзі, є ідентичними доводам, якими контролюючий орган обґрунтовував свою позицію щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в судах попередніх інстанцій та яким суди надали оцінку. Ці доводи є такими, що не спростовують висновків судів.