804/6856/17 Про скасування наказу про звільнення з органів Національної поліції, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку - 25.06.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та постанову Дніпропетровоського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказу, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку,

23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просив: скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 357 о/с від 19 грудня 2016 року про звільнення його зі служби в поліції поліцейського центру обслуговування ГУНП в Дніпропетровській області; поновити його на службі в поліції поліцейського центру обслуговування ГУНП в Дніпропетровській області; стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу згідно штатного розкладу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року, вказана позовна заява ОСОБА_1 залишена без розгляду.

Залишаючи без розгляду позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив передбачений ст. 99 КАС України місячний строк звернення з позовом до суду, оскільки про порушення своїх прав дізнався 19 грудня 2016 року, а з позовом звернувся до суду у жовтні 2017 року.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів та ухвалити нове рішення про поновлення строку звернення до суду.

В обгрунтування касаційної скарги зазначає, що строк звернення до суду ним пропущений з поважних причин, оскільки за відсутності наказу про його звільнення, отриманого ним 17 жовтня 2017 року, він був позбавлений можливості звернутися до суду з адміністративним позовом.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19 грудня 2016 року наказом начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 357 о/с ОСОБА_1 звільнено з центру обслуговування ГУНП за пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову недбалість) з 19 грудня 2016 року.

З копії послужного списку ОСОБА_1, наданої Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області вбачається, що останній 19 грудня 2016 року розписався за одержання трудової книжки.

Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області повідомило суд, що після 19 грудня 2016 року позивач не звертався до управління кадрового забезпечення щодо отримання копії (витягу) наказу про своє звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1, 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) врегульовано, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У частині 1 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Викладені вище та встановлені судами обставини, а саме факт одержання позивачем 19 грудня 2016 року трудової книжки, який він засвідчив власним підписом у послужному списку ОСОБА_1 вказують про обізнаність позивача саме у цей день про існуванні наказу про його звільнення та порушення його прав.

Разом з цим, знаючи про порушення свого права у грудні 2016 року позивач звернувся з вищезазначеним позовом лише у жовтні 2017 року, тобто з пропуском передбаченого законом місячного строку.

Згідно з частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду в розумінні статей 100, 155 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) можуть визнаватись лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи, що звернулася до суду та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Відсутність наказу про звільнення позивача, на що він посилається в касаційній скарзі як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, за умови обізнаності останнього про його наявність та факт порушення прав, таким причинами не є.

Крім того відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи "Стаббігс на інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії").

За таких умов, ураховуючи значний час, який сплинув з моменту закінчення строку звернення до адміністративного суду, суди, рішення яких оскаржується, прийшли до обгрунтованого висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, а отже і наявність передбачених законом підстав для залишення його адміністративного позову без розгляду.

Доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не містять підстав для скасування оскаржених судових рішень, ухвалених з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та постанову Дніпропетровоського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року у даній справі залишити без змін.