200/12909/18-а Про зобов'язання державної податкової інспекції прийняти та опрацювати в АІС "Податковий блок" уточнюючу податкову декларацію платника податків з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) - 25.06.2019 Прийняття

У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Візантія" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Мангуської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Донецькій області (далі - податковий орган, відповідач 1 у справі), Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - контролюючий орган, відповідач 2 у справі), в якому просило зобов`язати відповідачів прийняти та опрацювати в АІС "Податковий блок" уточнюючу податкову декларацію позивача з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік, якою зменшено податкове зобов`язання позивача з плати за землю за 2014 рік в сумі 35110,38 грн, та зобов`язати відповідачів внести зміни до інтегрованої картки з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) з юридичних осіб позивача шляхом виключення суми з основного платежу в розмірі 35110,38 грн.

06 лютого 2019 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року, позов задоволено частково, зобов`язано податковий орган прийняти та опрацювати в АІС "Податковий блок" уточнюючу податкову декларацію позивача з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік та врахувати дані в частині зменшення податкового зобов`язання з плати за землю за листопад, грудень 2014 року на суму 8192,33 грн; зобов`язано податковий орган внести зміни до інтегрованої картки Товариства з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) з юридичних осіб шляхом виключення суми з основного платежу в розмірі 8192,33 грн за період листопад-грудень 2014 року. В інший частині позову відмовлено.

Відмовляючи в частині позовних вимог за період з червня по жовтень 2014 року, суди попередніх інстанцій встановили факт пропуску позивачем 1095-денного строку подання уточнюючої декларації за 2014 рік, передбаченого статтею 102 Податкового кодексу України.

У травні 2019 року позивачем подана касаційна скарга до Верховного Суду, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. У касаційній скарзі зазначає, що позивач як платник податків, який з 14 квітня 2014 року законом звільнений від сплати таких податкових зобов`язань, має право на зменшення (шляхом виключення) задекларованих податкових зобов`язань з плати за землю за червень - грудень 2014 року незалежно від дати подання уточнюючого розрахунку.

17 травня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, справу №200/12909/18-а витребувано з Донецького окружного адміністративного суду.

31 травня 2019 року справа № 200/12909/18-а надійшла на адресу Верховного Суду.

13 червня 2019 року у Верховному Суді зареєстровано відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону такі судові рішення відповідають з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач зареєстрований як юридична особа та перебуває на обліку Мангуської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області як платник податків за неосновним місцем обліку.

28 грудня 2012 року між позивачем та Зорянською сільською радою Володарського району Донецької області укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться на території Зорянської сільської ради Володарського району Донецької області, кадастровий номер № 1421781600:05:000:1484 .

19 лютого 2014 року позивачем подано звітну податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік, в якій самостійно визначив суму орендної плати з юридичних осіб в розмірі 49153,83 грн.

27 листопада 2017 року позивачем подано до податкового органу уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2014 рік про зменшення зобов`язань в сумі 35110,38 грн.

28 листопада 2017 року листом №3-7-72/10/05-40-08-10-5 позивача повідомлено, що за результатами перевірки наявності та достовірності обов`язкових реквізитів уточнююча податкова декларація з плати за землю за 2014 рік, яка була подана поштою та зареєстрована 27 листопада 2017 року за № 219 вважається неподаною у зв`язку з тим, що зазначено недостовірне значення обов`язкового реквізиту "звітний період", оскільки відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України закінчився строк давності.

Перевіривши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, Суд приходить до висновку про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування судових рішень, виходячи з наступного.

Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з абзацом першим пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Статтею 102 Податкового кодексу України визначається строк у 1095 днів, що відраховується від дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Отже, пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України надається платнику податків право на надання уточнюючих податкових декларацій у межах строку, встановленого статтею 102 цього Кодексу.

Аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що податковий орган може не прийняти податкову декларацію у випадку якщо остання не відповідає вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України щодо наявності та достовірності заповнення всіх обов`язкових реквізитів.

З урахуванням наведеного, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про обов`язок контролюючого органу прийняти подану позивачем уточнюючу податкову декларацію за 2014 рік, оскільки така подана з дотриманням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій.

14 квітня 2014 року набрав чинності Указ Президента України №405/2014, яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

15 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) , який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, був затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р (1053-2014-р) , дію якого зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р (1079-2014-р) . Вказаний перелік втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Переліком населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, що затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р (1275-2015-р) . До вказаних Переліків внесено, зокрема смт. Мангуш, м. Маріуполь Донецької області та Зорянська сільська рада Володарського району Донецької області, де зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність позивач.

08 червня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування", відповідно до якого позивач сплачує за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в загальному порядку.

Відтак, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року №1669-VII (1669-18) у період з 14 квітня 2014 року по 07 червня 2016 року позивач був звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що граничний строк, встановлений для подання уточнюючої декларації з плати за землю за 2014 рік, сплинув 20 лютого 2017 року, тоді як уточнюючу податкову декларацію подано позивачем лише 27 листопада 2017 року, тобто з порушенням строків її подання.

Отже, позивач як платник податків, який з 14 квітня 2014 року звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, мав право на зменшення (шляхом виключення) задекларованих податкових зобов`язань з плати за землю за червень - грудень 2014 року.

Враховуючи наведене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що врахуванню до інтегрованої картки платника підлягають лише дані в частині зменшення податкового зобов`язання з плати за землю за листопад та грудень 2014 року на суму 8192,33 грн, оскільки на момент отримання податковим органом уточнюючої податкової декларації строк (1095 днів) на виправлення даних за вказані місяці ще не сплинув.

За приписами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій матеріального та процесуального права.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.