ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

05 лютого 2019 року

справа №817/302/16

адміністративне провадження №К/9901/28709/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року у складі Одемчука Є.В., Майора Г.І., Бучик А.Ю.

у справі №817/302/16

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області

про визнання протиправним та скасування наказу,

У С Т А Н О В И В :

03 березня 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування наказу податкового органу від 24 лютого 2015 року №79 "Про проведення планової виїзної документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1".

11 квітня 2016 року постановою Рівненського окружного адміністративного суду залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, відмовлено повністю у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, з мотивів того, що наказ №79 від 24 лютого 2016 року видано податковим органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено).

20 липня 2016 року позивачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати у повному обсязі постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

16 вересня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача за наслідками усунення недоліків цієї скарги на виконання ухвали цього суду від 22 липня 2016 року та витребувано справу № 817/302/16 з Рівненського окружного адміністративного суду.

Відповідачем заперечення або відзив на касаційну скаргу позивача не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.

06 вересня 2016 року справа № 817/302/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

26 лютого 2018 року справа №817/302/16 та матеріали касаційної скарги К/9901/28709/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз положень пункту 75.1 статті 75, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 77.1, 77.4 статті 77 Податкового кодексу України, який серед іншого зумовив висновок про те, що про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом керівника податкового органу №79 від 24 лютого 2015 року "Про проведення планової виїзної документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1" призначено планову документальну виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, з 09 березня 2016 року тривалістю 10 робочих днів з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року.

Підставою для оформлення наказу став план-графік проведення планових виїзних документальних перевірок на І квартал 2016 року та статтею 20 розділу І, статтями 77, 82, Глави 8 розділу II Податкового Кодексу України (2755-17) , пунктом 3 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року (71-19) за №71-V-III.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач включений до плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на І квартал 2016 року, що обумовило, за їх висновком, правомірність винесення податковим органом наказу, яка є предметом вирішення цього спору.

Оцінюючи покликання позивача на вимоги Закону №71-VIII (71-19) , суди попередніх інстанцій визнали їх неприйнятними з посиланням на положення пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, за якими документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом. Жодних змін до цього кодексу в частині обмеження права контролюючих органів на проведення перевірок Законом №71-VIII (71-19) не внесено.

Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону №71-VIII (71-19) встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) .

Оцінюючи посилання на цю норму, суди попередніх інстанцій встановили, що з податкової декларації про майновий стан і доходи позивача за 2014 та за 2015 рік та за розрахунком податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності за 2014 рік, розрахунком податкових зобов'язань на доходи фізичних осіб та військового збору і доходів, отриманих само зайнятою особою за 2015 рік, обсяг доходу ФОП ОСОБА_1 становить менше 20 мільйонів гривень.

Проте, наведеним пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону №71-VIII (71-19) передбачено, що зазначене вище обмеження не поширюється, зокрема з 1 січня 2015 року на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний наказ видано контролюючим органом виключно на проведення перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, що не узгоджується з предметом визначеної цим наказом перевірки, оскільки першим питанням є перевірка дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, при цьому які саме податки є предметом перевірки, окрім єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, чи входять вони до переліку податків на яких не розповсюджуються обмеження щодо їх проведення встановлені пунктом 3 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року (71-19) за №71-V-III.

Оцінюючи правомірність наказу від 24 лютого 2016 року №79 судами попередніх інстанцій не витребувано та не досліджено план - графік проведення планових виїзних документальних перевірок на 1 квартал 2016 року, не встановлено питання дотримання якого саме податкового валютного та іншого законодавства є (мали бути) предметом перевірки за цим наказом, внаслідок чого висновок судів попередніх інстанцій про те, що доводи позивача на те, що предметом перевірки є питання своєчасності та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України (2755-17) податків і зборів не заслуговує на увагу, так як самим наказом чітко конкретизовано мету такої перевірки правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, вказують на неповноту дослідження.

Факт допуску фахівця контролюючого органу до перевірки, вказує на дотримання позивачем, як платником податків обов'язків, та сам по собі не доводить безпідставність заявлених позивачем вимог про скасування наказу про проведення такої перевірки, яка фактично вже відбулась та оформлена відповідним актом.

Суд визнає, що перевірка є способом реалізації контролюючим органом владних управлінських функцій, підстави, порядок та наслідки її проведення обов'язково оцінюються судами при розгляді рішень прийнятих за результатами її проведення, разом із тим наказ про проведення перевірки, як акт індивідуальної дії в межах спірних відносин, оскаржений позивачем, є належним способом обраного ним способу судового захисту.

Відтак, судами попередніх інстанцій не досліджені зібрані у справі докази, що є порушенням норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, наслідком чого є наявність підстав для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року у справі № 817/302/16 - скасувати.

Справу №817/302/16 направити до Рівненського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер ' 'br' ' 'br'