821/1421/17 Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику податків визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції - 29.01.2019 Прийняття

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізобіліє Груп" (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Херсонській області, правонаступником якого є Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - ДФС) від 27.06.2017, якими позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції за порушення податкового законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ДФС під час перевірки дійшла помилкового висновку про те, що договори, укладені між Товариством та його контрагентами, реально не виконувались.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 13.12.2017, залишеною без постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018, позов задоволено : визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДФС № 0001851422 від 27.06.2017 про визначення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 303 162, 50 грн.

Не погодившись з судовими рішеннями ДФС звернулась до з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.

Товариство у своєму відзиві на касаційну скаргу вважає судові рішення законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина судового рішення повинна містити посилання на докази, відхилені судом, мотиви їх відхилення та мотивовану оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної на підставі ухвали слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області в рамках кримінального провадження, документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 2014-2017 роки, складено акт від 16.05.2017.

В акті перевірки викладено висновки ДФС про виявлення порушень п. 44.1, п.44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст. 187 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 042 530 грн.

На цій підставі 27.06.2017 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001851422, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 303 162, 50 грн., з яких основний платіж - 1 042 530, 33 грн., штрафні санкції - 260 632, 50 грн. Свої дії щодо прийняття податкового повідомлення-рішення ДФС обґрунтовує тим, що угоди, укладені між Товариством та його контрагентами реально не виконувались.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ТОВ "КОМЕРЦІЙНА КОМПАНІЯ КОНТУР", ПП "Ніфар", ТОВ "АМК Січ", ТОВ "САЙБЕЛЬ ФІНАНС", ТОВ "Каховські ковбаси", ТОРВ "Анто", фізичними особами-підприємцями та іншими контрагентами, укладались договори купівлі-продажу та поставки продуктів харчування, перелік яких наведено в акті перевірки.

Задовольнивши адміністративний позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що документи бухгалтерського обліку позивача за своєю формою та змістом відповідають вимогам закону та підтверджують реальність виконання укладених між Товариством та його контрагентами договорів купівлі-продажу та поставки.

Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України (2755-17) , Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов'язані з підтвердженням даних, визначених у податковій звітності, обчисленням податку на додану вартість, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 185, 198, 201 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв'язку з наведеним недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податкові пільги та преференції не можна вважати законним.

З огляду на це, предметом доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій з надання робіт та послуг, а тому й обґрунтованість визначення позивачем його податкових зобов'язань.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Попри це, судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки доводам відповідача про те, що документи бухгалтерської звітності позивача, не можуть самі по собі, підтверджувати реальність виконання господарських угод укладеної між товариством та наведеними в акті перевірки контрагентами, оскільки з наданих контролюючим органом доказів вбачається, що останні через відсутність належної кадрової та матеріально-технічної бази об'єктивно не мали можливості та фактично не отримували у Товариства продукти харчування в обсягах відображених у наданих позивачем документах.

Так, в підтвердження фактичного виконання укладених договорів Товариством надано копії податкових і видаткових накладних та докази проведення взаєморозрахунків з покупцями продукції, проте, матеріали справи не містять належних доказів фактичного отримання та перевезення товарів, обумовлених укладеними договорами.

З протоколу обшуку та огляду (т2 а.с.32-40) вбачається, що слідчим СБУ при проведенні обшуку в офісі одного з контрагентів Товариства - ТОВ "Каховські ковбаси", було виявлено та вилучено, крім іншого, печатки і штампи позивача та інших його контрагентів, бухгалтерську документацію вказаних суб'єктів господарювання, тощо. Судами попередніх інстанцій цим обставинам оцінки не надано, не з'ясовано причини знаходження печаток та бухгалтерських документів позивача в офісі підприємства, щодо якого здійснюються розслідування кримінального провадження, чи спростовує вказані обставини доводи контролюючого органу про відсутність фактичної господарської діяльності між позивачем і його контрагентами та лише її документальне оформлення з метою надання легального вигляду проведеним апераціям. З огляду на це, судами не оцінено можливість враховувати в якості доказів надані Товариством документи бухгалтерської звітності.

Не зважаючи на те, що ДФС, як в акті перевірки, так і під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі, посилалось в підтвердження обґрунтованості оскаржуваного податкового-повідомлення рішення, крім іншого, на те, що Товариством не здійснювалось фактичної передачі товару, судами в порушення приписів частини 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, не наведено причини неврахування вказаних доводів відповідача, не наведено які саме залучені до матеріалів справи та досліджені під час розгляджу справи докази підтверджують реальне отримання товару контрагентам, переліченим в акті перевірки.

Судами попередніх інстанцій поза увагою залишено той факт, що органами досудового слідства здійснюється розслідування кримінальної справи в зв'язку з чим було призначено позапланову перевірку позивача. При цьому, судами не з'ясовано, чи містять матеріали кримінальної справи докази, які можуть вплинути на оцінку доводів позивача щодо безпідставності та протиправності висновків контролюючого органу про порушення Товариством вимог Податкового кодексу України (2755-17) при визначенні податкових зобов'язань за наслідками здійснення господарських операцій з контрагентами, переліченими в акті перевірки.

За таких обставин судами зроблено передчасний та такий, що не ґрунтується на матеріалах справи висновок про те, що наданими позивачем доказами спростовуються висновки ДФС, якими обґрунтовано прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не забезпечено повного і всебічно з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною 1 статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно, у відповідності до положень частини 4 статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази в підтвердження їх доводів та заперечень, з'ясувати обставини за яких відбувалась фактична поставка та передача в обсягах та вартістю, що відображені у бухгалтерських документах позивача, тощо.