823/604/16 Про скасування наказів податкового органу про звільнення особи з посади та поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - 29.01.2019 Прийняття

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 у складі колегії суддів: Мишенка В.В. (головуючого), Гаврилюка В.О., Рідзеля О.А. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 у складі колегії суддів: Чаку Є.В. (головуючого), Мєзєнцева Є.І., Шелест С.Б. у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Черкаській області, Міністерства доходів та зборів України, треті особи - Головне управління державної фіскальної служби в Черкаській області, керівник Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Черкаській області в Черкаській області Мовчан А.А. про скасування наказів та поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,-

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - Відповідач-1), Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Черкаській області (далі - Звенигородська ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області, Відповідач-2), Міністерства доходів та зборів України (далі - Відповідач-3), треті особи - Головне управління державної фіскальної служби в Черкаській області (далі - ГУ ДФС у Черкаській області, Третя особа-1), керівник Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Черкаській області Мовчан А.А. (далі - Третя особа-2), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства доходів та зборів України №24-о від 21.03.2016 "Про звільнення ОСОБА_2";

- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства доходів та зборів України №30-о від 15.04.2016 "Про внесення змін до наказу Міністерства доходів і зборів України № 24-о від 21.03.2016 року";

- зобов'язати поновити позивача на посаді начальника Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС в Черкаській області, як правонаступника Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Черкаській області;

- визнати незаконними дії Державної фіскальної служби України щодо безпідставного звільнення позивача за п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України;

- стягнути із Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Черкаській області на користь позивача середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16.04.2016 до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог Кодексу законів про працю України (322-08) . Вказує, що звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Позивачу було запропоновано лише одну посаду, натомість закон вимагає пропонувати усі наявні вакантні посади. Зазначає про порушення відповідачем під час звільнення вимог частини першої статті 42 КЗпП України в частині переважного права на залишенні позивача на роботі, а також вважає, що фактично скорочення її посади не відбулося.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2016, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень при звільненні. Зокрема, ОСОБА_2 попереджено за два місяці про наступне вивільнення, можливість перевести позивача на рівнозначну посаду була відсутньою у зв'язку з відсутністю погодження, передбаченого Порядком Кабінету Міністрів України №45 від 25.01.2012. Також ОСОБА_2 було запропоновано продовжити трудові відносини з Звенигородською ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області на посаді заступника начальника - начальника Катеринопільського відділення, проте позивач від продовження трудових відносин на вищезазначеній посаді відмовилася письмово. Оскільки інші наявні посади згідно зі штатним розписом на 2016 рік за своєю кваліфікацією мають однорідний характер, то відповідач не зобов'язаний пропонувати позивачу ідентичні посади.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги полягають у тому, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам щодо належної обґрунтованості. Судами не було всебічно і повно досліджено докази, не оцінено їх належність, допустимість, достовірність, та не встановлено взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 (311-2014-п) створено Звенигородську ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області шляхом реорганізації без скорочення штатної чисельності. Тобто, фактично було здійснено перетворення однієї установи в іншу (зміна назви, у назві установи змінено підпорядкування з Міністерства доходів на Фіскальну службу).

Крім цього, 23 червня 2015 позивачем голові Державної фіскальної служби України було подано заяву про призначення на посаду начальника Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС в Черкаській області з відповідним пакетом документів, який, серед іншого містив погодження голів Лисянської, Катеринопільської та Звенигородської районних державних адміністрацій на призначення ОСОБА_2 на посаду начальника Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області. Від Черкаської обласної державної адміністрації погодження упродовж 10-ти днів не надійшло, а тому кандидатура позивача вважалася погодженою. За таких обставин, повторне звернення ГУ ДФС у Черкаській області за погодженнями у листопаді 2015 було здійснено всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.2012 №45 (45-2012-п) .

Заявник звертає увагу касаційного суду також на ту обставину, що всупереч вимогам статті 49-2 КЗпП України позивачу було запропоновано не всі наявні вакантні посади, а лише одну - посаду заступника начальника Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції-начальника Катеринопільського відділення.

Відповідачем-1 подано заперечення на касаційну скаргу, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, - без змін.

На обґрунтування заперечення вказує, що у даному випадку мало місце скорочення штатної чисельності працівників, оскільки станом на 01.01.2015 штатна чисельність Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області складала 67 осіб, а на момент попередження позивача про наступне вивільнення - штат інспекції на 2016 рік складав 47 штатних одиниць. Зазначає, що ГУ ДФС у Черкаській області звернулося з поданням про погодження кандидатури ОСОБА_2 на посаду до Черкаської обласної, Звенигородської, Катеринопільської та Лисянської районних державних адміністрацій на виконання вимог Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2012 №45 (45-2012-п) . Також, на виконання вимог ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, наказів Міністерства доходів і зборів і України від 25.09.2014 №2113-о та Державної фіскальної служби України від 28.10.2015 №3480-о ГУ ДФС у Черкаській області вживалися заходи щодо працевлаштування позивача на рівнозначній посаді. ОСОБА_2 від продовження трудових відносин зі Звенигородською ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області відмовилася. Крім того, у період з 22.01.2016 по 06.02.2016 керівник Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області не мав можливості запропонувати позивачу наявні вакантні посади у зв'язку з відсутністю останніх, а також з врахуванням тимчасової непрацездатності ОСОБА_2 Вважає, що суди правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Інші учасники справи правом подачі відзиву на касаційну скаргу не скористались.

Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 призначена наказом Міністерства доходів і зборів України №804-о від 24.05.2013 "Про призначення" виконуючою обов'язків начальника Звенигородської ОДПІ ГУ Міністерства доходів і зборів в Черкаській області та наказом №2243-о від 19.07.2013 призначена на посаду начальника Звенигородської ОДПІ ГУ Міністерства доходів і зборів в Черкаській області в порядку переведення.

13.05.2015 Міністерством доходів і зборів України видано наказ №45 "Про реорганізацію окремих територіальних органів Міндоходів у Черкаській області". Пунктом 2 вказаного наказу ОСОБА_2 призначено головою комісії з реорганізації Звенигородської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Черкаській області.

На виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України, наказів Міністерства доходів і зборів України від 25.09.2014 №2113-0 "Про уповноваження голів комісій", Державної фіскальної служби України від 28.10.2015 №3480-0 "Про надання повноважень" Головне управління ДФС у Черкаській області на підставі Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2012 №45 (45-2012-п) , зверталося до Черкаської обласної державної адміністрації, Звенигородської, Катеринопільської та Лисянської районних державних адміністрацій з поданнями про погодження кандидатури ОСОБА_2 на посаду начальника Звенигородської ОДПІ Головного управління ДФС у Черкаській області.

Відповідно до листів голів Черкаської обласної державної адміністрації, Лисянської та Катеринопільської районних адміністрацій Черкаської області позивачу було відмовлено у погодженні його кандидатури на посаду начальника Звенигородської ОДПІ Головного управління ДФС у Черкаській області.

21.01.2016 позивача було попереджено про наступне вивільнення із займаної посади (начальника Звенигородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області) відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці, проведення реорганізації Звенигородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області шляхом приєднання, та запропоновано продовжити трудові відносини із Звенигородською ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області на посаді заступника начальника - начальника Катеринопільського відділення.

У попередженні ОСОБА_2 поінформовано про відмову у погоджені її кандидатури на призначення начальником Звенигородської ОДПІ Головного управління ДФС у Черкаській області Черкаською обласною державною адміністрацією, Лисянською та Катеринопільською районними адміністраціями Черкаської області.

Однак, ОСОБА_2 від продовження трудових відносин із Звенигородською ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області на посаді заступника начальника - начальника Катеринопільського відділення Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області письмово відмовилася.

Отримавши погодження від Черкаської обласної, Звенигородської, Катеринопільської та Лисянської районних державних адміністрацій на звільнення ОСОБА_2, ГУ ДФС у Черкаській області звернулося до голови Державної фіскальної служби України, голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України ОСОБА_9 з поданням від 10.03.2016 №5230/23-00-04-111 "Про звільнення ОСОБА_2".

Згідно з наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.03.2016 №24-о ОСОБА_2 звільнено 21.03.2016 з посади начальника Звенигородської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Черкаській області у зв'язку з реорганізацією, п.1 ст. 40 КЗпП України.

Проте, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача (листок непрацездатності серії АГХ № 537034 від 25.03.2016 ), наказом Міністерства доходів і зборів України від 15.04.2016 №30-о внесено зміни до наказу Міністерства доходів і зборів України від 21.03.2016 №24-о, за наслідком яких ОСОБА_2 звільнена з посади начальника Звенигородської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Черкаській області у зв'язку з реорганізацією, п.1 ст. 40 КЗпП України 15.04.2016.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушень відповідачем вимог чинного законодавства при звільненні позивача.

Колегія суддів касаційного суду не погоджується з таким висновком судів, з огляду на наступне.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII (889-19) ), однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Згідно з частиною 3 цієї статті, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, серед іншого, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Частиною 4 цієї статті визначено, що в разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що можливість розірвання з працівником трудового договору з підстав, визначених пунктом 1 статті 40 КЗпП України, обумовлена виключно настанням змін в організації виробництва і праці підприємства внаслідок, у тому числі, скорочення чисельності або штату його працівників.

Судами попередніх інстанцій на основі досліджених під час розгляду справи доказів встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України №311 від 06.08.2014 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" (311-2014-п) утворено Звенигородську ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаської області шляхом реорганізації територіальних органів Міністерства доходів і зборів через їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби. Штатна чисельність Звенигородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області згідно зі штатним розписом на 2015 рік, як і Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області, складала 67 осіб. Станом на час попередження позивача про наступне вивільнення на підставі затвердженого штатного розпису штат Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області на 2016 рік складав 47 штатних одиниць.

Відповідно до Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №45 від 25.01.2012 (45-2012-п) (чинного на час звільнення позивача), останній визначає процедуру призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Пунктом 6 вищезазначеного порядку визначено, що пропозиція щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади погоджується: керівника обласного, міського (міста обласного, республіканського Автономної Республіки Крим значення), районного у місті (місті обласного, республіканського Автономної Республіки Крим значення) територіального органу - відповідно з головою облдержадміністрації, Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим; керівника міського територіального органу в містах Києві та Севастополі - відповідно з головою Київської та Севастопольської міської держадміністрації; керівника районного у м. Києві та Севастополі територіального органу - відповідно з головою районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації; керівника районного, міського (крім міст обласного, республіканського Автономної Республіки Крим значення) територіального органу - з головою райдержадміністрації; керівника міжрегіонального територіального органу (повноваження якого поширюються на кілька адміністративно-територіальних одиниць) у разі його утворення - з головами всіх відповідних місцевих держадміністрацій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що необхідне погодження ОСОБА_2 не отримала.

Відтак, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що у Звенигородській ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме: скорочення чисельності та штату її працівників і у відповідача були наявні підстави для звільнення позивача з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як зазначено вище, судами попередніх інстанцій на основі досліджених під час розгляду справи доказів встановлено, що ОСОБА_2 21.01.2016 одночасно з попередженням про наступне вивільнення було запропоновано продовжити трудові відносини із Звенигородською ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області на посаді заступника начальника - начальника Катеринопільського відділення. Від такої пропозиції позивач відмовилася.

При цьому, суди прийшли до висновку про відсутність у відповідача обов'язку пропонувати ідентичні посади позивачу, оскільки наявні посади згідно зі штатним розписом на 2016 рік за своєю кваліфікацією є аналогічними.

Згідно з частиною 3 статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційного суду вказує про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо належного виконання відповідачем обов'язку, визначеного частиною 2 статті 40, частиною 3 статті 49-2 КЗпП України, чим порушено порядок звільнення позивача з займаної посади.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу щодо неможливості переведення позивача на іншу посаду внаслідок відмови від запропонованої роботи, оскільки норми частини 3 статті 49-2 КЗпП України не звільняють роботодавця від обов'язку запропонувати працівнику усі вакантні посади, що з'явилися на підприємстві протягом відповідного періоду і які існували на день звільнення, незалежно від факту відмови такого працівника від однієї із запропонованих посад.

Колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано приписи статті 11 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), відповідно до яких розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

При цьому, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні.

Так, відповідно до частини 1 статті 162 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 138 КАС України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Судами попередніх інстанцій у даній справі не досліджено зібраних у справі доказів, які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі, зокрема - штатні розписи ГУ ДФС у Черкаській області та Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області на предмет наявності під час звільнення ОСОБА_2 вакантних посад чи роботи, яку позивач може виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду.

Зазначене дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій, всупереч вимогам ст.ст. 11, 138, 159, 195 КАС України не досліджено всі зібрані у справі докази, тобто допущено порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017), підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Частиною другою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341- 343, 353, 355- 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 у складі колегії суддів: Мишенка В.В. (головуючого), Гаврилюка В.О., Рідзеля О.А. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 у складі колегії суддів: Чаку Є.В. (головуючого), Мєзєнцева Є.І., Шелест С.Б. у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Черкаській області, Міністерства доходів та зборів України, треті особи - Головне управління державної фіскальної служби в Черкаській області, керівник Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Черкаській області в Черкаській області Мовчан А.А. про скасування наказів та поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.