18/111 Про визнання недійсною гарантії - 12.03.2009 Прийняття

ВАТ "Перший інвестиційний банк" у січні 2008 року звернулося з позовом до ПП "Flesh" ("Флеш") та фірми "Schaller Lebensmitteltechnik, Norbert Schaller Ges.m.b.h", в якому просило визнати недійсною угоду № 27.04-19752 з доповненням до неї № 28.04-17327. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що колишній голова правління банку при видачі гарантії порушив вимоги чинного законодавства та перевищив свої повноваження, надані йому статутом і законодавством. Крім того, позивач вказав на відсутність на гарантії дати видачі, що свідчить про її фіктивність, а також на те, що положення гарантії суперечать приписам статей 9, 10, 31, 33 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.06.08, ухваленим суддею Мандриченко О.В., позовні вимоги задоволені повністю. Рішення обґрунтоване посиланнями на статті 215, 203 Цивільного кодексу України, статті 7, 10, 31 Закону України "Про міжнародне приватне право", на Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затверджені Постановою правління НБУ та на Положення про кредитування фізичних і юридичних осіб, затверджених Правлінням позивача, на підставі яких суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Студенця В.І. –головуючого, Поляк О.І., Попікової О.В., постановою від 20.10.08 перевірене рішення у справі залишив без змін. Апеляційний суд вказав, що норми, які регулюють відносини гарантії, що є фінансовою операцією, мають імперативний характер, при цьому між сторонами спору відсутня угода про обрання права іноземної держави, відтак правовідносини що склалися повинні регулюватися законодавством України. Щодо оцінки інших обставин справи, колегія суддів апеляційного суду погодилася із висновками суду першої інстанції.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, Фірма "Schaller Lebensmitteltechnik, Norbert Schaller Ges.m.b.h" звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій просить рішення і постанову у даній справі скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих судових актів. Скаржник зазначив, що даний спір повинен вирішуватися третейським судом ТПП в м. Відень, а відтак суди обох інстанцій помилково не припинили провадження у справі на підставі пункту 5 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 17 червня 2005 року між Компанією "Navigator handelsgesellshaft m.b.H" і Фірмою "Schaller Lebensmitteltechnik, Norbert Schaller Ges.m.b.h" було укладено контракт № 105/29004 на придбання обладнання для бойні та переробки м"яса. ВАТ "Перший інвестиційний банк" видано Фірмі "Schaller Lebensmitteltechnik, Norbert Schaller Ges.m.b.h" гарантію оплати № 27.04.-19752. В гарантії, виданій банком зазначено, що клієнт банку компанія ПП "Флеш" є гарантом належного виконання контракту № 105/29004 від 17.06.05, укладеного між компанією "Navigator Handelsgesellshaft m.b.H" та фірмою "Schaller Lebensmitteltechnik, Norbert Schaller Ges. m.b.H" стосовно придбання обладнання для бойні та переробки м’яса. Загальною ціною першої партії товару, яка має бути доставленою за № 105/2004, платіж має бути здійснений таким чином: сума 621701,20 Євро як перший внесок з придбання, що підлягає сплаті не пізніше 20 червня 2005 року та сума 160000,00 Євро як другий до сплати не пізніше 25 вересня 2005 року. За умовами гарантії ВАТ "Перший інвестиційний банк" зобов’язався безвідклично та безумовно сплатити після отримання першої вимоги будь –яку суму до максимальної суми 2486816,80 Євро. Платіжна вимога має бути належним чином підписана Бенефіціаром та має містити ствердження, що компанія ПП "Флеш", яка розташована за адресою: вул. Промислова, 40, 07544, с. Коржі, Баришівського району Київської області, не виконала своїх платіжних зобов’язань, як Гарант Покупця, компанії "Navigator Handelsgesellshaft m.b.H", із зазначенням також суми та дати платежу у зв’язку з несплаченими внесками. Також в угоді вказано, що вона регулюється законодавством Австрії і будь –які спірні питання, що виникають у зв’язку з цією угодою, мають остаточно вирішуватися арбітражним судом згідно з правилами мирової угоди та арбітражу Арбітражного центру Австрійської федеральної торгівельної палати. Арбітражний суд складається з одного арбітражного судді, який призначається відповідно до вищезазначених правил. Судова процедура проводиться та рішення виноситься у Відні, судова процедура ведеться англійською мовою. ВАТ "Перший інвестиційний банк" 25.04.06 складено доповнення № 28.04-17327 до угоди щодо оплати № 27.04.-19752.

Предметом заявленого позову є вимога ВАТ "Перший інвестиційний банк" до ПП "Flesh" ("Флеш") та фірми "Schaller Lebensmitteltechnik, Norbert Schaller Ges.m.b.h", в якому просить визнати недійсною угоди № 27.04-19752 з доповненням до неї № 28.04-17327. Як на підставу позову позивач посилався на те, що вказаний договір підписаний головою правління ВАТ "Перший інвестиційний банк" з перевищенням повноважень, тому вважав, що договір гарантії має бути визнаний недійсним з підстав передбачених приписами статті 207 Господарського кодексу України, статей 203, 215, 241 Цивільного кодексу України. Отже, предметом спору є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав для визнання недійсним договору про спільну господарську діяльність з обставин, викладених у позовній заяві.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, угода № 27.04-19752 була підписана Головою правлінням ВАТ "Перший інвестиційний банк" Т. Аліфановою. Згідно п. 11.5.3. Статуту ВАТ "Перший інвестиційний банк" Голова Правління має право самостійно укладати від імені банку будь-які договори та угоди, за винятком договорів та угод, що передбачають прийняття Банком зобов'язань на суму понад 25 відсотків від зареєстрованого розміру статутного капіталу Банку, та угод про відчуження нерухомого майна Банку –укладення яких Головою правління можливе лише після попереднього узгодження із відповідними органами Банку. Згідно п. 2 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах (далі Положення), затверджено постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (z0041-05) гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов'язання безпосередньо міститься в тексті гарантії. Відповідно до Положення про кредитування юридичних та фізичних осіб, затверджено рішенням правління ВАТ "Перший інвестиційний банк" (протокол № 6 від 14.03.2005) кредитна операція –це активна операція банку щодо надання кредиту позичальнику, яка супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника. Кредитна операція передбачає надання клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняття зобов'язань про надання коштів за певних умов, а також надання гарантій, порук, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видачу кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій РЕПО. Відповідно до п. 3.2 Положення про кредитування юридичних та фізичних осіб рішення щодо проведення кредитних операцій приймається в межах встановлених повноважень наступними колегіальними органами:

-Спостережною радою;

-Правлінням;

-Кредитним комітетом;

-Кредитними комітетами (комісіями) установ Банку.

Виходячи із змісту п. 11.5.3 Статуту ВАТ "Перший інвестиційний банк" та Положення про кредитування юридичних та фізичних осіб рішення щодо проведення кредитних операцій, зокрема, надання гарантій приймається в межах встановлених повноважень зазначеними колегіальними органами, а не одноособово Головою правління банку, відтак суди обох інстанцій дійшли висновку про те, що спірна угода підписана головою правлінням з перевищенням наданих повноважень, що в силу статті 215 ЦК України є підставою для визнання такої угоди недійсною.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів обох інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Фінансовими вважаються, зокрема, послуги: надання гарантій та поручительств. Підстави, порядок та правові наслідки припинення дії договорів про надання фінансових послуг визначаються цивільним законодавством, законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, а також укладеними відповідно до них договорами. Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Відповідно до статті 546 вказаного Кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Статтею 547 даного Кодексу унормовано, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно статті 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Отже, гарантія є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання і правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, а правочин вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суди обох інстанцій встановили наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними. Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом. Відповідно до частини 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Статтею 241 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Враховуючи те, що угоду № 27.04-19752 та доповненням до неї № 28.04-17327 були підписані особою без необхідного обсягу цивільної дієздатності –Головою правлінням Банку і в подальшому не були схвалені самим Банком, суди дійшли вірного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсною такої угоди і доповнення до неї.

За таких обставин господарські суди обох інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права та обґрунтовано задовольнили позов.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.