815/3813/16 Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень щодо визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 29.01.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Камбіо-Стройсервіс" до Головного у правління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Головне управління ДФС в Одеській області подало до суду позов, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.07.2016 № 0005041402 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 869 223,00 грн за основним платежем та в сумі 434 612,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій без дослідження первинних документів, оформлених у відповідності до вимог закону, виписаних постачальниками, які зареєстровані платниками податку на додану вартість. Підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 50 % від суми нарахованого податкового зобов'язання відсутні, оскільки позивач не допускав повторного протягом 1095 днів порушення норм податкового законодавства.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 11.11.2016 адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 21.07.2016 № 0005041402, стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 19557,53 грн.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25.05.2017 залишив без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2016..

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що господарські операції позивача з ТОВ "Інвест Паверфул" та ТОВ "Альмеріс" є реальними, підтверджені дослідженими та оціненими судами первинними документами. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про безпідставність посилань відповідача на встановлені у кримінальному провадженні обставини щодо надання ОСОБА_2, яка значилася директором ТОВ "Альмеріс", свідчень, відповідно до яких вона, створюючи підприємство за вказівкою інших осіб та за винагороду, не мала наміру здійснювати господарську діяльність.

Головне управління ДФС в Одеській області подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, не з'ясування судами повно, об'єктивно та всебічно обставин у справі.

ТОВ "Камбіо-Стройсервіс" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

' 'br' Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII (1401-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (1402-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (1402-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства (2747-15) викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС в Одеській області, а ухвалою від 11.01.2019 призначив розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін на 29.01.2019.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, проте в судове засідання представники сторін не з'явилися.

Враховуючи наведене, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 21.07.2016 № 0005041402 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 869 223,00 грн за основним платежем та в сумі 434 612,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті від 07.07.2016 № 199/15-52/14-02/32790229 позапланової виїзної перевірки позивача щодо взаємовідносин з платниками податків: ТОВ "Інвест Паверфул" та ТОВ "Альмеріс" за період з 01.12.2015 по 31.01.2016, про порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 869 223,00 грн за грудень 2015 року та за січень 2016 року в сумі 259 778,00 грн. Контролюючий орган вважає, що позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 380839,00 грн за операціями з придбання у ТОВ "Інвест Паверфул" робіт з влаштування з'їзду з автодороги на накопичувальний майданчик та податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 488382,70 грн за операціями з придбання дорожніх робіт у ТОВ "Альмеріс", реальність яких контролюючий орган поставив під сумнів. Висновок про нереальність господарських операцій контролюючий орган обґрунтовує висновком про неможливість виконання робіт цими контрагентами через відсутність в них матеріально-технічних умов та трудових ресурсів для виконання таких робіт.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

У пункті 198.3 статті 198 цього Кодексу визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 зазначеного Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, обов'язкові реквізити, визначені в цій нормі.

Аналіз вказаних норм законів свідчить, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податку на додану вартість в результаті придбання товарів/послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання товарів/послуг у постачальника повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції. Податковий кредит з податку на додану вартість обов'язково має підтверджуватися податковою накладною, зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суди дослідили первинні документи, складені щодо господарських операцій: договори купівлі-продажу, договори на технічне обслуговування на ремонт транспортних засобів, договори підряду, які були укладені з контрагентами з метою виконання робіт, пов'язаних з будівництвом (влаштуванням) та реконструкцією (ремонтом) доріг (асфальтобетонного або дорожнього покриття); специфікації, акти приймання-передачі, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, наряди-замовлення, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), документ про договірні ціни, локальні кошториси на будівельні роботи, підсумкові відомості ресурсів, довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних робіт, відомості витрачених ресурсів, виписки з банківських рахунків, та за результатами їх оцінки дійшли висновків про відповідність їх вимогам закону та складення щодо реальних господарських операцій.

Окрім того, суди встановили, що основним видом діяльності за КВЕД і позивача і його контрагентів є: підготовчі роботи на будівельному майданчику; інші роботи із завершення будівництва; інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.; надання в оренду будівельних машин і устаткування; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; діяльність у сфері архітектури; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; технічні випробування та дослідження; будівництво доріг і автострад (основний). З огляду на ці обставини суди дійшли висновків, що укладені договори позивача з його контрагентами відповідають тому виду діяльності, який здійснює позивач, а роботи придбані позивачем з метою використання в господарській діяльності.

Враховуючи наведене та беручи до уваги, що стосовно ТОВ "Альмеріс" відсутні обставини, які б свідчили про те, що первинні документи щодо господарських операцій з позивачем від імені ТОВ "Альмеріс" були підписані особою, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності підприємства, суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність висновку контролюючого органу щодо завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за операціями з придбання робіт у ТОВ "Альмеріс".

Водночас, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини про наявність вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 24.05.2016 у справі № 760/5928/16-к стосовно ОСОБА_2, яку визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України (внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи завідомо неправдивих відомостей), та надання ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження свідчення, відповідно до яких вона як директор ТОВ "Інвест Паверфул" не мала наміру здійснювати господарську діяльність, зазначає, що наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені та підписані від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) особою, яка заперечує свою причетність у створенні та діяльності підприємства, отже, виписані від імені такого підприємства податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами.

Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Суди попередніх інстанцій необґрунтовано не врахували висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 05.03.2012 у справі № 21-421а11. Так, Верховний Суд України у справі № 21-421а11 виклав висновок щодо безпідставності відображених сум податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків.

Так, установлені у вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 24.05.2016 у справі № 760/5928/16-к стосовно ОСОБА_2, яку визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України (внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи завідомо неправдивих відомостей), обставини свідчать, що вона заперечувала свою участь у створенні та діяльності підприємства - ТОВ "Інвест Паверфул", зокрема визнала, що погодилася значитись власником і директором підприємства за винагороду, без наміру брати участь у здійсненні господарської діяльності підприємства, в результаті чого в установчі документи підприємства внесла неправдиві відомості (відомості, які не відповідають дійсності і вводять в оману орган державної реєстрації) щодо призначення її на посаду директора ТОВ "Інвест Паверфул" та прийняття до складу цього підприємства.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанції при вирішенні справи щодо податкового повідомлення-рішення в частині визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 380 839,00 грн. за основним платежем та в сумі 190 419,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями за операціями з ТОВ "Інвест Паверфул" неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині.

Позивач у позові посилався також на відсутність визначених у пункті 123.1 статті 123 Податкового кодексу України підстав для застосування до нього штрафу в розмірі 50 % від суми нарахованого податкового зобов'язання, оскільки позивач не допускав повторного протягом 1095 днів порушення норм податкового законодавства.

Ці всі обставини підлягають дослідженню та правовій оцінці на підставі норм матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини.

Зважаючи на те, що суди не дослідили докази у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин щодо наявності/відсутності повторності протягом 1095 днів порушення позивачем норм податкового законодавства, на які посилається позивач та які мають значення для правильного вирішення справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.