826/12372/16 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб власників транспортних засобів - 29.01.2019 Прийняття

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Літвіна Н,М., судді - Федотов І.В., Сорочко Є.О.)

у справі №826/12372/16

за позовом ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 29 червня 2016 року №88/Р-13, -

У серпні 2016 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 29 червня 2016 року №88/Р-13.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що належний їй на праві приватної власності автомобіль не є об'єктом оподаткування транспортним податком в 2016 році, а також вказала на протиправність застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком у 2016 році, з огляду на те, що таке застосування може мати місце не раніше 2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2018 року позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 29 червня 2016 року №88/Р-13;

- стягнуто на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 грн. 21 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано належного і допустимого доказу правомірності віднесення транспортного засобу, що належить позивачу до об'єкта оподаткування транспортним податком з фізичних осіб у 2016 році.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції, пославшись на наявний в матеріалах справи лист Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 27.07.2018 №3805-05/32339-06, зазначив, що належний позивачу на праві приватної власності автомобіль є об'єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб у 2016 році, що свідчить про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача.

23 листопада 2018 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому контролюючий орган зазначає про законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції та безпідставність доводів, викладених в касаційній скарзі.

10 січня 209 року від відповідача надійшло клопотання про заміну відповідача у справі, в якому Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві з огляду на відсутність у неї повноважень з супроводження справи, просила замінити відповідача у справі на належного - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання, з огляду на відсутність у ньому підстав, передбачених ст. 52 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником транспортного засобу марки PORCHE, модель MACAN, 2014 року випуску, з об'ємом двигуна 2 997 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1.

29 червня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 29 червня 2016 року № 88/Р-13, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі у сумі 25 000 грн. (а.с. 9).

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) та Податковим кодексом України (2755-17) в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

' 'br' Податковий кодекс України (2755-17) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) , що набрав чинності 01.01.2015, статтю 267 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок.

24.12.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (909-19) , що набрав чинності 01.01.2016 року (далі - Закон №909-VIII (909-19) ), яким внесено зміни у Податковий кодекс України (2755-17) щодо об'єкту оподаткування транспортним податком.

Підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 ст. 267 ПК України (в редакції Закону України від 24.12.2015 №909) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Законом України №909-VIII (909-19) не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше 5 років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правильними висновок суду апеляційної інстанції про правомірність застосування податковим органом у 2016 році положень ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком.

Крім того, пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 909-VIII (909-19) визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .

Виходячи з системного аналізу вищевикладеного, колегія суддів вважає, що законодавець на 2016 рік не передбачив залежності нарахування транспортного податку від факту прийняття відповідною радою рішення про встановлення місцевих податків.

Разом з цим, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що зі змісту пп. 267.2.1 ч. 267.2 ст. 267 ПК України та Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 (66-2016-п) вбачається, що повноваження та обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.

Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація.

Частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року зобов'язано Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві в термін до 31 липня 2018 року надати докази по справі, а саме: інформацію щодо середньоринкової вартості легкового автомобіля марки Porsche, модель Macan, 3,0, внутрішнього згорання, бензин, рік випуску 2014 станом на 01 січня 2016 року, яка була використана відповідачем для прийняття податкового повідомлення-рішення від 29 червня 2016 року № 88/Р-13.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року задоволено клопотання відповідача, продовжено строк виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 до 31.08.2018 та зупинено провадження у справі.

На виконання вимог зазначеної ухвали, 10 серпня 2018 року від відповідача надійшло клопотання, до якого додано лист Мінекономрозвитку від 27.07.2008 №3805-05/32339-06, в якому Мінекономрозвитку зазначило, що середньо ринкова вартість легкового автомобіля марки PORCHE, модель MACAN, з об'ємом двигуна 3,0 куб. см., бензин і дизель з автоматичною коробкою передач, до 3 років експлуатації становила понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року поновлено провадження у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що згідно наданої Мінекономрозвитку інформації належний позивачу на праві приватної власності автомобіль, є об'єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб у 2016 році, колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року - без змін.